Богдан БІЛІНЧУК: «Перші скульптури робив як шаржі на друзів-хірургів»
Він не може пояснити, де закінчується медицина і починається творчість.
Лікар-хірург Богдан Білінчук 40 років провів за операційним столом, а чверть століття присвятив скульптурі. Мистецтво для нього давно вийшло за межі захоплення. Він ним живе. Роботи Богдана Білінчука є навіть у колекціях колишньої першої леді США Гілларі Клінтон. Недавно митець отримав відзнаку газети «Високий Замок» на однойменному Міжнародному осінньому салоні, що вдев’ятнадцяте відбувся у Львові. Про гумор у творчості й житті, вісімдесят вісім футболістів і колег-недоброзичливців Богдан Білінчук розповів в інтерв’ю «ВЗ».
- Важко поєднувати і гармонізувати свої заняття, - каже скульптор. - Мистецтво, як і хірургія, потребує великої самовіддачі. Тут не можна схалтурити, недопрацювати, бо ціна помилки висить над тобою дамокловим мечем.
- Усе ж медицина — основна ваша діяльність?
- Важко відповісти... Закінчивши інститут, почав працювати хірургом. В той же час захопився скульптурою. Відтоді цим і живу. Перші роботи давались нелегко. Бракувало умов, технічних навиків. Професійної художньої освіти не маю. Здобував знання самотужки, радився з митцями. Аби розвинути талант, потрібно лише озброїтись любов’ю до своєї праці і бажанням щось творити. Тоді і результат не забариться.
- Вас називають майстром малих форм станкової пластики...
- Так, я знайшов себе у малій формі. На початках не мав майстерні, тому працювати над великими скульптурами не було змоги. Мала форма — це виставковий вид скульптури. Його легко перевозити. Тому мої роботи часто мандрують різними галереями. Працюю у жанрі гротеску. Не йдеться про карикатуру, висміювання зображуваного об’єкта. Гротеск — це комедійне зображення з добрими намірами. Коли виникло бажання працювати у скульптурі, колеги порадили мені почати з портретів друзів. Так з’явилась композиція «На операції» - дружній шарж на моїх друзів-хірургів, які одразу себе впізнали серед постатей скульптури. Гротеск тонко передає характер людини, її риси поведінки, емоції і переживання. Саме тому припав мені до душі.
- Чимало ваших робіт викликають усмішку, мають гумористичні підтексти. Почуття гумору властиве вам і в житті?
- Не можу сказати, що аж такий хихотун. От у нашій клініці є лікарі, які як розкажуть якийсь анекдот — сльозами заливаєшся від сміху. Я люблю гумор. Без нього важко переживати труднощі. Мої скульптури і полотна мають багату кольорову гаму. Колір краще передає емоції, ширше розкриває зміст. Надаю перевагу яскравим відтінкам навіть в одязі. Зайду у крамницю, а всі курточки і піджаки як не чорного, то сірого тонів. «Навіть коричневого немає?» - здивовано запитую у продавця. Заперечливо хитає головою. Потім виходиш на вулицю, і бачиш суцільні сірі потоки, втомлені і задумані обличчя. Лише де-не-де вигулькує щось яскраве.
- Чи продаються нині, у час економічних негараздів, твори мистецтва?
- Майже не продаються... Роботи по кілька років простоюють у галереях. Галеристи радять знизити ціну. Я, звичайно, відмовляюсь, позаяк вклав у скульптуру не лише чимало часу і сил, а й фінансів. Матеріал зараз геть недешевий. Ось на виготовлення бронзової композиції до Євро-2012, яка складається з 88 фігур футболістів, тренерів, футбольних функціонерів та відомих діячів, пішло стільки коштів, що можна було б придбати пристойну машину. Прикро, що ні Федерація футболу України, ні представники УЄФА не зацікавились скульптурною композицією. Роботу позаочі критикували так звані народні художники і скульптори, переконуючи галеристів не брати її на виставки, мовляв, вона не має мистецької цінності. На щастя, навчився не реагувати на необґрунтовану критику. Продовжую займатись тим, до чого лежить душа.
- Як ваша робота «Весна» опинилась у колекції Гілларі Клінтон?
- Ще у 90-х тодішня перша леді США відвідала Палац мистецтв у Львові. На збірній виставці були і мої роботи. Гілларі Клінтон сподобались керамічні коти, які становили композицію «Весна». Вона її і придбала. На жаль, я тоді не був присутній, тож пам’ятного фото не маю (усміхається. — О. Д.). Подарував також свої роботи Вікторові Ющенку та Юлії Тимошенко під час їхньої передвиборчої зустрічі з львівською інтелігенцією у 2003 році.
- У своїх роботах ви зображаєте сучасників — політиків, спортсменів, відомих діячів. Рано чи пізно про цих людей забудуть. Не боїтесь, що і ваші роботи втратять актуальність?
- Митці завжди зображали своїх сучасників — художників, акторів, князів і правителів. Таким чином відбувається фіксація часу, епохи. Мені видається це надзвичайно важливим. Потрібно зображати те, що ти бачиш та відчуваєш сьогодні, тут і зараз. Завтра буде пізно...
