Нані Брегвадзе: «Я, донька і внучка – три покоління грузинок, трьома голосами співаємо українською «Рідна мати моя»

Хоч пережила складну життєву особисту драму (коханий чоловік не міг змиритися з приголомшливим успіхом дружини і пішов до іншої), це не зламало її, навпаки, додало сил та впевненості. На сцені вона справжня цариця романсу. Пісня про жіночу любов “Снегопад” стала своєрідною візитною карткою співачки. Досі з трепетом згадує, як після одного з концертів великий українець Іван Козловський піднявся на сцену, опустився перед співачкою на коліна і поцілував їй руку. Нещодавно славетна грузинка відзначила 75-річчя, але й надалі залишається вражаюче красивою жінкою з непідвласною часу та віку вродою. Щира, проста у спілкуванні, людяна і відкрита на будь-які теми життя, рідна та близька Нані Георгіївна в ексклюзивному інтерв’ю для “Високого Замку”.

- Чи пригадуєте, Нані Георгіївно, перші гастролі Україною?

— Звичайно! Правда, давненько це було, 1964 року. Якраз почала працювати в складі ансамблю “Орера”. Мали тоді повсюдно аншлагові концерти. Спочатку — в київському Жовт­невому палаці, а потім поїхали на Західну Україну. До приїзду в Україну мені видавалося, що росіянки є справжніми красунями. Як я помилялася! Вродливіших за українок нема ніде! А яка ваша нація музична, з прекрасними голосами. Від тієї першої прем’єрної поїздки й досі про вашу землю і ваш народ у мене лише найкращі спогади.

- Окрім концертів, вам вдавалося прогулятися вулицями українських міст?

— Це з роками хочеться більше спокою, і тепер намагаюся менше рухатися, розлінилася, мабуть. А в молодості старалася побачити все: архітектуру, побут, одяг, людей, почути їхню мову. Львовом прогулювалася разом зі своїм чоловіком. Нас настільки вразила чарівність старовинного міста, що чоловік сказав: “Мені видається, я тут колись вже був!”. В кожного з нас, мабуть, бувають подібні життєві ситуації: ніби десь був, ніби когось бачив, ніби когось знаєш усе життя, а зустрів лише тепер. Запам’ятався нам і старий Ужгород, де відчувався на кожному кроці дух Європи. Пригадую старовинні Чернівці, Тернопіль, який прикрашає озеро. Таке не можна забути!

- Упродовж десятків років ви приїжджали до нас зі своєю незмінною акомпаніаторкою Медеєю Гонгліашвілі...

— Медея, царство їй небесне (померла в лютому 2012 року), — окрема і щаслива сторінка мого життя. Вона стільки зробила для мене доброго! Якось ми з нею виступали в Києві, і я помітила в залі ней­мовірної краси жінку. І співала для неї. Так у мене було — вибирала приємне обличчя з глядацької зали. А слухали всі! З роками все змінилося, навчилася співати для кожного.

Горда з того, що мене в Україні любили і люблять повсюдно. У грузинів з вами віками була і збереглася тепла душевна спорідненість.

— Буба Кікабідзе знав нашого Володимира Івасюка, і коли чи не з кожної грузинської кватирки на початку 1970-х звучала “Червона рута”, заспівав разом з “Орерою” українською. Ви в репертуарі маєте також україн­ський шлягер.

— Шкода, що так пізно, але він таки народився. Я, моя донька Ека і внучка Наталя, три покоління грузинок, трьома голосами залюбки співаємо українською “Рідна мати моя”. Боже, яка красива і задушевна та мелодійна пісня! Вона з тих, що житимуть вічно. Шкода, що не зробили запису в студії, мусимо це реалізувати.

Нічого не відбувається просто так. Попросив мене заспівати українською Михо Саакашвілі, який навчався у Києві й добре знає вашу культуру і вашу мову.

Тішуся своєю внучкою Наталією Кутателадзе. Вона закінчила Тбіліську консерваторію (тепер навчається ще й в аспірантурі) і співає класику.

- Ваших слухачів завжди цікавила і ваша сім’я. Розкажіть про неї.

— Моїм чоловіком був кінорежисер Мераб Мамаладзе. 1960 року народилася донька Катерина, скорочено Ека. Чомусь Мераб вирішив, що моя слава і моє ім’я йому заважають жити. Ревнував шалено. Спочатку в “Орері” було четверо чоловіків, пізніше — 11 (нині серед живих залишилося лише двоє). Мій ревнивець міг зірватися і приїхати в будь-яке місто перевірити свої підозри. Не на ту натрапив, я ніколи не зраджувала! Його це розривало та доїдало. В якийсь момент він здався. І пішов до іншої жінки. Я б його не покинула ніколи.

Як швидко збіг час! Відтоді минуло сорок років, як я сама. Ека пішла моєю дорогою, стала відомою співачкою. Донька народила мені троє внуків: Левана, Георгія і Наталію. Усі жінки у нас завжди співали. Маю двох правнуків.

- А ви знаєте, що Олексій Екімян — автор вашого нев’янучого “Снегопада” — написав музику до 18 пісень українською мовою? Він дружив з Володимиром Івасюком...

— Тим більше цей факт додає честі вірменському самородкові. Я знала, що він генерал міліції, керував Московським обласним кримінальним розшуком. Написав кілька сотень пісень російською та вірменською мовами. Приємно, що й українською. Люди вважають вашу “Червону руту” і “Снегопад” народними творіннями. Значить, їх визнали і полюбили.

— Олексій Гургенович хотів, щоб першою виконавицею “Снегопада” стала Людмила Гурченко. Вона послухала мелодію, кілька разів переглянула текст і запропонувала композитору, щоб він її дав співати комусь з неросійських виконавців: прибалтійцям, українкам чи грузинкам. Він так і вчинив.

— Коли Екімян приніс мені «Снегопад», пісня мені не сподобалася. Вірш — прекрасний. Чоловіки відразу виділили для себе фразу “...если женщина просит...”. Якщо би я заспівала з тією мелодією, яку мені приніс композитор, була би типово вірменська пісня (наспівує). Екімян сказав: “Хочу, щоб це прозвучало по-брегвадзівськи!”. Я подумала: “А що це таке?!” Спочатку записала її з жахливим аранжуванням разом з оркестром. Навіть Алла Пугачова це підмітила: “Як ти її співаєш?”. Коли згадую той перший запис, відчуваю жах і сором. Пізніше почала виконувати під акомпанемент Медеї. Почала отримувати мішки листів. Не розуміла, що коїться, запитала про це Медею. Виявляється, те, що хотів Екімян, народилося. Я виспівала “Снегопад” по-своєму. Як відчувала, як розуміла — вийшла пісня-молитва. Хоч її співали Людмила Зикіна, Алла Баянова і Валентина Толкунова.

Твір народився 1978 року. Ніколи не був лауреатом популярних тоді телепередач. Яка “Пісня року”? “Снегопад” став піснею століття. І слава Богу, що Олексій Екімян переконав і змусив її записати. Не можу навіть уявити, як би її не було. Ніколи не співала і не співаю “Снегопад” під фонограму. Щоразу передаю свої емоції по-новому, але завжди щиро. Не вмію лукавити. Не навчилася (сміється).

- З автором музики “Снегопада” вам пощастило зустрітися, а з автором слів — москвичкою Аллою Рустайкіс — зналися?

— На жаль, з Аллою Олександ­рівною не пощастило побачитися, ми спілкувалися телефоном. Вона прожила 88 років, померла у травні 2008-го. Дивовижна жінка: художниця і артистка за професією і аристократка-поетка за станом душі. Вірш “Снегопад” написала для свого чоловіка — композитора Кирила Молчанова. Їхнє сімейне помешкання було своєрідним московським артистичним ковчегом, в якому любили гостювати Булат Окуджава, Андрій Вознесенський, Йосиф Бродський та багато інших знаменитостей того часу. А це говорить багато про що. Талановита й донька Алли Рустайкіс — поетка Олена Басилова.

- Не можемо оминути вашу дружбу з Вахтангом Кіка­бідзе...

— Ось про нього лише добре. Дехто вважає, що справжньої дружби між жінкою і чоловіком не буває. В нас це “не буває” було і залишилося. У Буби прекрасна дружина, її люблю не менше, у нього чудова сім’я. А того, що нас мільйони одружили і досі в це вірять, змінити ніхто не може. Навіть коли кажу, що ми лише друзі, чую у відповідь: “Як шкода...” (сміється). Ми з півслова розуміємо одне одного. Він від мене старший лише на два дні. Однолітки, однодумці, одного знака зодіаку (він 19 липня, а я — 21)... Розумію Бубу щодо його відмови від концертів у Росії. Я не настільки категорична, як він, але від сольних концертів там відмовилася також. Бубу люблять повсюдно і хочуть його бачити завжди. Я ж інша, більш вибаглива, я б сказала, серйозніша. Щоб запросити — потрібна причина. Не так часто гастролюю. Вибираю, куди їхати, а куди — ні. Забігаючи наперед, хочу сказати, що збираюся навесні 2014 року з гастролями в Україну. Буду в тих містах України, де починала свою кар’єру співачки. Хочу до Львова, Чернівців, Ужгорода, Тернополя... До всіх.

- Незабаром святкуватимемо Святий вечір та Різдво. Якими вони є для вас?

— Як і для всіх віруючих, найголовнішими з усіх свят. Раніше все до Святої вечері готувала моя мама, тепер — моя донька Ека. Наша родина завжди сповідувала святі Божі істини, віра в Бога — насамперед. З дитинства я зрозуміла і відчула Божу присутність, і мені завжди хотілося йти до церкви. Хоч ніколи не співала в церковному хорі, проте завжди підспівую. В радянські часи возила зі собою Біблію, мала в цьому нагальну потребу. Як не дивно, мені вдалося навіть комсомолкою не стати. Не кажучи про комуністичну партію. Ніколи не співала партійних пісень.

Я прожила цікаве життя. Ніколи не оглядаюся в минуле, лише — уперед. Не хочу думати про роки. Не вони, а я минаю...

Фото автора