Анна БЕЗСОНОВА: «На вулиці та в соцмережах з чоловіками не знайомлюся»

На Олімпійських іграх арбітри двічі віддавали Анні Безсоновій “бронзу”. Мабуть, ніколи ще на змаганнях з художньої гімнастики публіка не протестувала проти суддівських оцінок так бурхливо... Куди б не приїздила українська грація, у кожному місті у неї з’являлась армія прихильників. Навіть люди, які до того не відвідували гімнастичних змагань, розчулено ридали під фортепіанні переспіви “Аврори”, потужні акорди “Гладіатора” чи ніжний передзвін “Лебединого озера”. Безсоновій вдавалися будь­які образи. Сувора, навіть аскетична у побуті, дівчина не соромилася душевної оголеності на килимі. Тому навіть без олімпійського “золота” киянка у художній гімнастиці стала символом своєї епохи.

­Я продовжую працювати у Школі Дерюгіних. Разом з мамою допомагаю навіть найменшим діткам полюбити художню гімнастику. Навчаю їх перших гімнастичних елементів, ­ розповіла Анна Безсонова. ­ Та у залі почуваюся не лише тренером, а й ученицею. Підопічні вчать мене щодня, щосекунди. Робота з дітьми — приємна і завжди творча. З дитини можна зліпити все, що завгодно. Мені дуже хочеться, щоб з моїх дівчаток вийшли гімнастки найвищого рівня.

­ У вас дві бронзові нагороди Олімпійських ігор. Чим відрізняються ці медалі?

­ Між ними чотири роки — змагань, боротьби, якоюсь мірою навіть болю. На кожних Іграх були свої проблеми. Але все це забулося, весь негатив витіснили моменти, які хотілося запам’ятати на все життя. В Афінах, на першій моїй Олімпіаді, прагнула лише одного — не підвести свою країну. Тому доводилося бути стриманою. Я була молодою, і головним завданням було добре виступити. А в Пекіні хотіла вже дещо іншого — вразити. У столиці Піднебесної вирували неймовірні емоції, яких відверто бракувало Афінам. Такої боротьби, яку усі ми пережили в Пекіні, не було на жодних стартах. Мене з півоберта заводила публіка...

­ Який з образів ви не встигли втілити на помості? Чи у гімнастиці сказали все, що хотіли?

­ Гадаю, ніхто не може похвалитися, що на помості сказав усе. Та ті образи, яких я не встигла втілити під час своєї професійної кар’єри, можу розкрити на гала­концертах. Справді, нерозкритий образ моєї мрії існує, однак нічого більше про нього не скажу. Одного дня я виставлю його на суд глядачів, і він стане фурором. Щодо спорту, то я реалізувала себе на 100%. Сказати більше, ніж це зробила я, просто неможливо. Мріяла залишити по собі слід у художній гімнастиці, і зробила це. Мої постановки запам’ятаються надовго.

­ Після завершення кар’єри ви випробували себе у різних видах діяльності. Навіть працювали шеф-­редактором жіночого журналу...

­ Цей досвід тривав не більше місяця. Я відразу зрозуміла — це не моє. Моє місце повинно бути якомога ближче до спорту, до тієї справи, яку люблю понад усе, на якій добре знаюся. Паралельно продовжую працювати журналістом на телеканалі “Футбол”. Час від часу їжджу на матчі Ліги чемпіонів і веду звідти репортажі. Мені до вподоби ця співпраця. Та, попри все, левову частку свого часу присвячую, як і раніше, художній гімнастиці.

­ З якого віку почали любити футбол?

­ З раннього дитинства. А як інакше? Адже мій тато — відомий футболіст Володимир Безсонов. Я завжди була у курсі всіх футбольних перипетій. Вдома футбол був завжди, його постійно обговорювали, а я із зацікавленням слухала усі розмови і потрохи вникала у суть цього виду спорту. Наскільки добре володію м’ячем? На відмінно! Усі гімнастки повинні бути з цим предметом на “ти”. На тренуваннях ми з дів­чатами нерідко грали у м’яч. Однак наші ігри нічого спільного з футболом не мали. Як на мене, футбол — заняття не для жінок.

­ Багато дівчат вважають вас ідеалом і прагнуть бути подібними на вас. А хто — ваш ідеал?

­ Мама. Вона не лише найдорожча людина в моєму житті, а й приклад для наслідування у всьому. Будь­яка позитивна риса, яку ви без вагань можете назвати, притаманна моїй мамі. Намагаюся вчитися у неї. В першу чергу — бути красивою. Жінці це необхідно. Я — донька своїх батьків. Від тата успадкувала характер — терпіння і силу волі. Від мами — зовнішність й усе інше.

­ А яким повинен бути чоловік мрії Анни Безсонової?

­ «Коли віднайду свій ідеал, я вам його обов’язково покажу», — так звикла відповідати на подібні запитання. Чоловіки досі намагаються познайомитися зі мною, однак через соціальні мережі чи електронну пошту я з представниками протилежної статі не знайомлюся принципово. Мені важливо побачити людину, подивитися в очі і зрозуміти її наміри. Лише після цього вирішую — знайомитися чи ні. Ще трохи часу потрібно, щоб зрозуміти, чи можу впустити цього чоловіка в своє життя.

Є категорія чоловіків, які підходять до мене і на вулиці. Але я щоразу відмовляюсь піти до кав’ярні чи зав’язати розмову деінде. Передусім це небезпечно. Не можу швидко й легко зав’язувати стосунки. Що потрібно зробити чоловікові, аби привернути мою увагу? Лишень бути справжнім. Так, існує думка, що дівчата шукають чоловіка, схожого на батька. За собою я цього не помічала. Однак не виключено: у цьому є зернятко правди.

­ Ваш тато — чудовий кухар. Як часто він готує і яка з його страв смакує вам найбільше?

­ Останнім часом — у період підготовки і проведення чемпіонату світу з художньої гімнастики — він робив це постійно. Нас з мамою у ці дні не було вдома. Улюблену страву мені важко назвати. Головне, щоб було смачно і зроблено із душею. Тато з мамою наввипередки змагаються у кулінарних експериментах. У них бувають і лагмани, і усілякі різновиди пасти. Вони вміють усе! Варто нам з мамою переступити поріг дому, як тато знає: ми хочемо їсти. Чи люблю готувати я? Трішечки навчилася. Найкраще мені вдаються запіканки, шарлотки, тобто найелементарніші речі. Поки що не усвідомила можливого кулінарного потягу, оскільки мені складно знайти час для кухні. Тим паче, я дуже мало їм. А ось коли навчуся куховарити добре, тоді зрозумію: до вподоби мені поратися на кухні чи ні.

­ Як підтримуєте себе у формі?

­ Для цього є лише одна панацея — спорт. Продовжую займатися гімнастикою. Коли тренуєш дітей, потрібно кілька разів показати усі вправи самій. Так, навантаження уже зовсім не ті. Але часу після завершення спортивної кар’єри більше не стало. З’явилися нові обов’язки. Усе, чого хотілося б, все одно не встигаю зробити. Єдине, у чому не відмовляла собі — ні тепер, ні раніше, — це кіно. Перегляд хороших фільмів — моя найголовніша розвага. У мене немає хобі, і якісь інші розваги мене не цікавлять. Зазвичай весь свій вільний час витрачаю на близьких людей та друзів.

­ Якби можна було прожити життя спочатку, які зміни ви внесли б у свою долю?

­ Я не змінила б жодної секунди свого життя! А ось мріяти ніколи не відмовляюся. Мені хотілося би створити власну сім’ю, маленький світ зі своїм побутом та атмосферою.