Передплата 2024 «Добрий господар»

Марта БОГАЧЕВСЬКА-ХОМ’ЯК: «Шкода, що українські письменники не написали бестселера про Помаранчеву революцію...»

Ця розмова відбулася після урочистої події – в Українському католицькому університеті єпископ Борис Гудзяк вручив диплом Почесного доктора УКУ відомому історикові, громадській діячці Марті Богачевській-Хом’як.

- Пані Марто, ви — жінка, яка зуміла зробити стрімку кар’єру. Які чинники забезпечили вам успіх?

— Використала ті можливості, що мала. Батьки сприя­ли моїй освіті. Мама допомагала у вихованні моїх двох доньок. Завжди мала підтримку від свого чоловіка Ростислава.

- Ви певний період очолювали Програму імені Фулбрайта в Україні, яка фінансується урядом США, з обміну фахівців гуманітарної сфери: науковців, викладачів, випускників вишів, журналістів. Якою мірою вона сприяє формуванню інтелектуальної еліти в Україні?

— Останні роки не працюю у цій програмі. Нова директор Марта Коломиєць докладе всіх зусиль, щоб Програма розвивалася. У минулому багато українців скористалися з неї, в тому числі і львів’яни: Борис Потятинник, Наталія Зорівчак, Ярослав Грицак, Василь Косів. Навчання, стажування в США вплинули на їхню долю, сприяли кар’єрному росту. У цій Програмі беруть участь також і американці, навіть ті, що не мають українського коріння. Вивчають мову, історію України, проводять дослідження.

- Ви багато часу присвятили дослідженню жіночого руху в Україні. Що стало пош­товхом для вибору такої теми? Чи маєте намір продовжувати дослідження в цьому напрямі?

— Перші мої дослідження були присвячені феномену східноєвропейської інтелігенції. У Колумбійському університеті мені не рекомендували робити докторат з історії української інтелігенції — провідної верстви. Досліджувала російську філософську думку ХІХ ст., але планувала написати серію праць з історії української інтелігенції. Згодом змінила свої наміри — погодилася на пропозицію Союзу українок Америки і Світової Федерації українських жіночих організацій дослідити історію українського жіночого руху. Це була велика праця. У монографії намагалася розкрити роль жінок в історії України. Вони створили унікальну на той час модель громадської організації у бездержавному суспільстві. Монографія вийшла друком 1988 року англійською мовою, була своєрідною рекламою України. Перекладена українською мовою і надрукована в Києві 1995 року. До цієї теми вже не повертатимусь.

- Над чим зараз працюєте?

— Завершую наукову біографію митрополита Філадельфійського УГКЦ Костянтина Богачевського, свого стрийка. За рекомендацією митрополита Андрея Шептицького, 1924 року номінований єпископом Костянтин Богачевський виїхав до США і займався організацією церковного життя. Серед вихованців митрополита Костянтина був майбутній кардинал Любомир Гузар, який переконав мене у важливості і необхідності цієї праці.

Буду приїжджати до Львова і читатиму лекції з історії УГКЦ в УКУ і в Лекторії жіночих студій.

— Ваш рідний брат Ігор Богачевський був видатним американським вченим у галузі астронавтики, доктором математики, конструктором. Як склалася його доля?

— Ігор Богачевський є автором формули, названої його прізвищем, що дозволяє розрахувати повернення космічного корабля на орбітальну станцію з поверхні іншої планети. Він — учасник програми “Аполло”, польоту американських астронавтів на Місяць. Завдяки його формулі було розраховано політ на Місяць і повернення на Землю космічного корабля.

У брата драматична доля: був у німецькому полоні, як солдат США брав участь у вій­ні з Кореєю, здобув престижну освіту, його досягнення визнані в науковому світі, але пережив трагедію — у 10-річному віці померла його донька. В кінці життя тяжко хворів. На поминальну Службу у Лос-Аламос прийшло чимало співробітників, що вважали його своїм професором.

- Ви часто буваєте в Україні і бачите, що в нас відбувається. Як оцінюєте сучасну політичну ситуацію і нашу владу?

— Дивує, чому ні опозиція, ні суспільність не боронять Юрія Луценка і Юлію Тимошенко. Викликає занепокоєння зростання побутової злочинності. Україна втрачає авторитет — часто зриває контракти. Навіть мій чоловік Ростислав, який називає себе “патологічним оптимістом” у справах України, остатньо журиться її долею.

- Яке ваше ставлення до Помаранчевої революції?

— Українці здатні на героїч­ні вчинки. Проте героїзмом є щоденна сумлінна і мудра праця, а такої завжди мало. Шкода, що українські письменники не написали бестселера про революцію, як це зробили поляки про діяльність своєї “Солідарності”. Українським бестселером могла б стати книга Оксани Забужко “Музей покинутих секретів”, якби була обсягом не більше 350 сторінок.

- Чи хотіли б ви переїхати на постійне проживання в Україну? Якщо ні, то чому?

— Україна не заохочує діас­пору до переїзду.

- Пані Марто, чи буваєте у Сокалі і яке враження від міста дитинства?

— Не маю прив’язаності до міста проживання. Сокаль я відвідала тричі, проте серце моє не тьохнуло. Не тьохнуло воно і тоді, коли вперше приїхала в Україну. Маю прив’язання до людей. Найемоційніші переживання для мене — це перші зустрічі з українцями України, тоді ще радянської, серед них Павлички, Коротичі, Драчі. Спілкування з людьми є для мене бажаним відпочинком.

- Як склалася доля ваших дітей і внуків? Чи приїжджають вони в Україну?

— Мій чоловік Ростислав Хом’як за фахом журналіст. Ми вже відсвяткували золоте весілля. Маємо двох дочок: Тетяну і Теодору, двох зятів-американців і четверо внуків. Дочки отримали університетську освіту, мають магістерки. Таня відає програмами культури і науки в Державному департаменті США. Дора пішла в інформатику, журналістику та маркетинг і тепер займається кількома проектами. Наша сім’я часто буває в Україні. Плануємо це робити і надалі. Маємо в Києві квартиру, якої діти не хочуть позбутися. Відвідуємо Львів, де у нас велика родина, в якій дружать три покоління.

Довідка «ВЗ»

Марта Богачевська-Хом’як — американський історик українського походження, громадська діячка. Народилася у 1938 році в місті Сокалі Львівської області. В 40-х роках минулого століття емігрувала разом із батьками у США. Навчалася у Пенсильванському і Колумбійському університетах. Захистила докторат з історії російської філософської думки у ХІХ ст. Професор історії Східної Європи. Викладала в університетах Нью-Йорка, Нью-Джерсі, Вашингтона, у Гарвардському університеті, Києво-Могилянській академії і Київському національному університеті. Упродовж семи років очолювала Програму імені Фулбрайта в Україні. Досліджувала український жіночий рух. За монографію “Білим по білому: жінки в громадському житті Украї­ни. 1884-1939” нагороджена преміями Барбари Гелд Асоціації славісток США і Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів. В Україні отримала орден Княгині Ольги

III ступеня.