Валентин ГОСУДАРСЬКИЙ: «Спроби тиску на суд були, є і будуть»

Наприкінці 40-річної кар’єри в судовій системі голова Апеляційного суду Львівської області розповів «ВЗ» про особливості однієї з найважчих професій


Усі судові реформи та зміни законодавства голова Апеляційного суду Львівської області Валентин Государський (на фото) відчув на собі. Cорок років він носить суддівську мантію. Незабаром Валентин Францович збирається йти на пенсію. Перед тим, як покинути стіни суду, він погодився зустрітися з кореспондентом “ВЗ”, щоб розповісти про особливості однієї із найскладніших професій. Спілкуючись з журналістом (це відчувалося), Государський, як притаманно професійним суддям, перед відповіддю на чергове питання обмірковував кожне слово. Та, незважаючи на це, розмова була відвертою...

- Валентине Францовичу, в Україні точиться багато розмов про необхідність судової реформи. Від юристів доводилося чути й думку, що варто повернутися до виборності суддів народом.

— Ще коли був студентом юридичного факультету, мене обрали народним суддею Шевченківського народного суду міста Львова. Після цього мене та трьох моїх однокурсників ще тричі обирали суддями. Потім змінили закон, і суддів стали обирати на сесіях обласних рад. Пізніше закон знову змінився. Сьогодні суддів спочатку на п’ять років призначає президент. Та перед цим майбутній суддя має пройти складну процедуру. Це, перш за все, тестування. Хто на тестуванні набрав відповідні бали, допускається до наступного етапу — здачі екзаменів. З 4 лютого цього року, згідно з новим законодавством, почали працювати ще й курси з підготовки суддів при чотирьох вузах: Київському університеті, Харківській юридичній академії, Одеській національній академії та Львівському національному університеті. Це навчання на базі юридичних факультетів з денною та заочною формою. Отож з цього місяця кандидати в судді, які мають не менше трьох років юридичного стажу, повинні пройти ще шестимісячні курси та стажування в загальних, господарських, адміністративних судах.

Важко сказати, чи варто повертатися до того, щоб суддів обирав безпосередньо народ. Обрання суддів практикувалося, коли була однопартійна система. Зараз партій чимало. І кожна висуватиме своїх кандидатів у судді. Але якщо людина пройде у судді за партійним списком, зрозуміло, що вона буде за це, так би мовити, віддячувати. Як на мене, краще, щоб суддів призначав глава держави.

- Судова система мала би бути незалежною гілкою влади. Але практика доводить, що це далеко не так...

— Незалежність суду гарантована Конституцією, іншими законами. Та спроби тиску на суд були, є і будуть. Бо всім рухає інтерес. Коли я вчився на п’ятому курсі, навіть викладали спецкурс — “Інтерес у праві”. Є інтерес, отож будуть і спроби тиску. Це видно з розгляду багатьох резонансних справ.

Взяти, припустимо, цивільну справу. У кожній справі — дві зацікавлені сторони з протилежними інтересами. А ти будь мудрий, і прийми правильне рішення. Це при тому, що з року в рік ускладнюється законодавство. Навіть досвідченим суддям буває важко розібратися в усіх нюансах. Протягом останніх років прийшло чимало молодих суддів, практичний досвід яких небагатий. І дехто справді намагається, користуючись цим, впливати на прийняття рішень, відстоюючи свій інтерес.

- Ви очолюєте суд, який розглядає апеляції на рішення судів першої інстанції. Чи часто при розгляді апеляцій доводиться зустрічатися із завідомо неправосудними рішеннями?

— Таке буває нерідко. Днями ми підбивали підсумки роботи судів Львівщини за рік, що минув. Минулого року навантаження на суддів загальних судів дещо зменшилося. Та судді Львівщини минулого року розглянули понад 140 тисяч справ. Зокрема, 6 625 кримінальних, 43 тисячі справ про адміністративні правопорушення, понад 60 тисяч цивільних справ. Справді, бачимо чимало незаконних рішень. У кримінальних справах в апеляційному суді скасовані вироки відносно 307 осіб. Це велика цифра. Відносно 103-х осіб вироки змінені. Відносно 23-х апеляційний суд виніс нові вироки.

У цивільних справах дві тисячі судових рішень скасовані чи змінені. Схожа картина і в інших регіонах.

- У новому Кримінально-процесуальному кодексі (КПК) визначено, що при недоведенні під час судового процесу вини звинуваченого справу вже не скеровуватимуть на дорозслідування. Немає доказів вини людини, суд має відпустити її на волю. Навіть якщо суддя розуміє, що на лаві підсудних справді винна людина. Чи готові морально до застосування цієї норми нового КПК судді?

— Судді до застосування нового законодавства готові. Нам нікуди подітися, адже мусимо приймати рішення відповідно до законодавства. Та ті органи, які направляють справи до суду, як на мене, поки що до цього не зовсім готові. І певний спротив застосуванню вимог нового КПК існує. Протягом багатьох років виправдальний вирок вважався надзвичайною подією. Прокурорів чи слідчих через нього могли звільнити з роботи. Та життя примусить пристосовуватися до нового законодавства і суддів, і органи слідства. На виправдальні вироки має бути нормальна реакція.

- Наскільки вдарила про престижу суддів “справа Зварича”?

— Безумовно, вдарила. Ще й сьогодні люди, пишучи скарги щодо конкретних справ, згадують Зварича. Мовляв, ви там у судах всі такі.

Я не вірю тим, хто доводить, що довіра населення до суду низька. У Конституції України вказано, що всі правові відносини, які виникають в суспільстві, можуть бути предметом розгляду в суді. Кількість позовів, з якими люди звертаються до судів, величезна. Після розгляду кожної справи одна зі сторін програвала й залишалася незадоволеною рішенням суду. Та в апеляційному порядку оскаржують лише приблизно десять відсотків справ. Решту рішень навіть сторона, що програє справу, визнає законними. Це, як на мене, справжній показник довіри населення до суду.

- Час від часу когось із суддів правоохоронні структури викривають у хабарництві чи корупційних діяннях. Чи не варто судовій системі започаткувати якусь свою службу нагляду за суддями на кшталт міліцейської служби внутрішньої безпеки. Чи така структура існує?

— Безумовно, існує. Є Вища кваліфікаційна комісія суддів України, яка розглядає скарги на суддів. Здебільшого це скарги на судові рішення. Та бувають і скарги на поведінку, проступки окремих суддів. Комісія може застосувати заходи дисциплінарного впливу, порушити дисциплінарне провадження, може винести догану, може прийняти рішення про звільнення судді з посади за порушення присяги. Є ще Вища рада юстиції, яка вирішує всі питання щодо суддівського корпусу.

- У вас велика суддівська практика. Чи розглядали справи, які закарбувалися назавжди в пам’яті?

— Кожна справа, яку розглядав, була по-своєму цікава. По кожній, навіть, на перший погляд, незначній справі мова йшла про чиюсь людську долю. Взяти хоча б стягнення аліментів чи банальне розлучення. І такі справи мають певні наслідки для конкретної людини. Обиватель може сказати: “А на то ти й суддя, щоб розібратися та прийняти правильне рішення...”. Та спробуй прийняти це правильне рішення... Це непросто — вирішувати чиїсь долі...

- Психологічно робота судді чи не найскладніша. Як знімаєте навантаження?

— Колись працював машиністом зошитового агрегата, виготовляв зошити. Умови праці були важкі, голова гуділа від постійного гуркоту в цеху. Коли виходив після зміни за межі підприємства, мене жодні виробничі питання не хвилювали. У суді так не буває. Навантаження високі: люди, люди, людські долі... Ти постійно про це думаєш. Вночі згадуєш, що завтра розглядатимеш таку-то справу. Аналізуєш, міркуєш... Відволіктися від цього не вдається.