Чи вплинула пандемія Covid-19 негативно на українських дітей?

Кожна друга дитина не проти й далі навчатися онлайн (постійно або час від часу). Майже третина дітей обирає читання як дозвілля наодинці. Третина опитаних почала більше займатися спортом або ж збільшила його присутність у своєму житті. Це засвідчили результати соціо-антропологічного дослідження впливу пандемії коронавірусу на дитинство в Україні, які оприлюднила команда проєкту «Діти Covid-19». Проєкт був реалізований на замовлення ГО «Культурні географії» за фінансової підтримки Українського культурного фонду.

Дослідниць цікавило, як саме українські діти віком 9−16 років про­живали карантин (про що вони ду­мали, чим займалися, що їх хвилювало), тож майже пів року збирали та аналізу­вали історії від дітей та підлітків з Києва, Харкова, Одеси й Львова. Школярів роз­питували про досвід їхнього життя, на­вчання й відпочинку під час пандемії та те, який вплив мав карантин на їхній побут, звички і настрій. Дослідження складалося з трьох етапів: кабінетного (якісного ета­пу); аналізу фотографій, фото- та описо­вих асоціацій, відеоекскурсій; глибинного інтерв’ю. Кількісний етап дослідження пе­редбачав проведення телефонного опи­тування, яке реалізував партнер проєкту — Київський міжнародний інститут соціо­логії (КМІС). Соціологи опитали 1000 ді­тей з різних українських міст із населен­ням понад 50 тисяч жителів.

Переважна більшість опитаних дітей (80,5%) визнала, що пандемія вплинула на їхнє життя, з них 53,4% назвали цей вплив «помірним», а 27,1% - «помітним». Натомість кожен п’ятий школяр (19,3%) переконаний: пандемія зовсім не вплину­ла на його життя або ж цей вплив був дуже незначним.

Кожен десятий школяр описав свій емоційний стан під час карантину як при­гнічений, кожен сьомий — як піднесений. 74% респондентів оцінили свій емоційний стан як «нейтральний». Важливо розумі­ти, що більшість опитаних дітей відчува­ли, що батьки їх підтримують у цей нелег­кий для всіх період. Водночас лише 1,5% опитаних учнів повідомили, що відчували таку підтримку з боку вчителів.

За даними всеукраїнського етапу опи­тування, кожна друга дитина не хотіла б дистанційного навчання взагалі. 27% розглядають його як додатковий спосіб навчання (якщо й надалі періодично ви­никатиме потреба), а 11,5% - як осно­вний. 8,2% воліли б навчатися у зміша­ному форматі (одні уроки — дистанційно, інші — «наживо»), і щоб так було на постій­ній основі.

Під час пандемії значно зросло ко­ристування ґаджетами — смартфоном, комп’ютером, ноутбуком, планшетом тощо. Для дітей це не лише інструменти для навчання, а й засоби для проведення вільного часу. 44% грали в ігри на телефо­ні або переглядали цікаву для них інфор­мацію, 36,5% - дивилися фільми, 28% - читали. Читання у сучасних українських дітей здебільшого також відбувається з екранів — це показали відповіді дітей, які вони давали під час проведення глибин­них інтерв’ю. Крім цього, ґаджети — це ще й спосіб комунікації з друзями: 61% опи­таних використовують соціальні мережі з метою спілкування з товаришами.

Дослідниці з’ясували, що діти розді­ляють дружбу на умовні кола: є близькі друзі, є знайомі, а є однокласники, і для спілкування з першими їм необхідна фі­зична присутність — навіть за умови що­денного онлайн-спілкування. А от з тими однолітками, з якими близьких стосунків не склалося (подекуди у це коло входять і однокласники), достатньо спілкування онлайн у чатах. Саме брак живого якісно­го спілкування з близькими друзями або його просторові обмеження під час жор­сткого карантину викликали найбільшу тривогу і засмучували дітей.

44,2% дітей проводили дозвілля, гра­ючи в ігри. 36,5% переглядали фільми та аніме. Майже третина (28,1%) — читала. Спорт (23,7%) і малювання (23%) завер­шують топ-5 улюблених занять у вільний від навчання час на карантині.

Інтерв’ю, а також результати націо­нального опитування засвідчили, що пан­демія має й позитивний бік — діти частіше проводили час із батьками. Практично всім дітям така тісна взаємодія до вподо­би.

Дистанційне навчання відбувається переважно у комфортних умовах. Діти, які живуть у містах із населенням понад 50 тисяч людей, зазначали, що їм вистачало особистого простору під час карантину — вони або мали свою кімнату, або ж ділили її з братами чи сестрами. Також вони за­певнили, що під час навчання онлайн до­машні їх не відволікали.

Доступ до відвідування звичних про­сторів був обмежений лише під час жор­сткого карантину. Але з часом більшість школярів, яким і у докарантинні часи до­зволяли пересуватися без нагляду бать­ків, а також ті діти, які підросли до умовно­го віку дозволеного вільного пересування (за спостереженнями дослідниць, це 11−12 років і старші), змогли проводити час надворі, хоч і у межах свого району — до­рослі забороняли їм користуватися гро­мадським транспортом та перебувати у місцях, де є велике скупчення людей.

Перебуваючи вдома на карантині, діти могли достатньо вільно користуватися цифровими пристроями та Інтернетом. Батьки лише частково контролювали час, який дитина проводить з ґаджетом, але не контент, який вона переглядає. Як по­казали глибинні інтерв’ю, діти й до каран­тину мали достатньо цифрової свободи, адже в Україні стосунки дітей із батьками стосовно користування ґаджетами та Ін­тернетом будуються здебільшого на дові­рі та невтручанні.

Дослідження показало, що пандемія виявила позитивний вплив на спортивні звички. Якщо у 36% дітей вони не зміни­лися, то 38,5% опитаних почали займа­тися спортом або ж збільшили його при­сутність у своєму житті. Спорт також був спільним заняттям із батьками для 11% опитаних.

Читайте також: «Син сам захотів вакцинуватися. А я не заперечувала»