«Холостякам та іновірцям працювати заборонено!»

У давнину безробіття львів’янам не загрожувало. Недаремно Львів називали містом професій. Численна кількість цехів надавала можливість опанувати фах та отримати заробіток. Щоправда, на можливість працювати там, де бажаєш, впливало віросповідання. Про це кореспонденту «ВЗ» розповів старший науковий співробітник Музею історії Львова, відділу Історичного музею, Ярослав Бишкевич.

«Тривалий час Львів вважали містом цехів. У хроніках вперше згадують цехи у XIV столітті. Існували так звані корпора­тивні об’єднання працівників різних ви­робничих галузей, — розповідає Ярос­лав Бишкевич. — У стародавньому Львові переважали професії пекарів, різників, гарбарів (виправлячів шкіри), броварів, медоварів, солодовників. Не бракува­ло шевців, поворозників (виготовляли канати) та котлярів. Популярними були фахи кравців, шевців. Шаленими тем­пами зростала кількість гончарів. У 1378 році Людовик Угорський видав «Приві­лей по складу товарів». У ньому зазна­чалося, що жоден купець не міг об’їхати Львів стороною. Таким чином, тогочас­ним бізнесменам доводилося зупиняти­ся тут і продавати свій товар місцевим купцям. Відтак можна було застрягну­ти тут на два тижні. У Львові був великий торговельний центр ще за княжих ча­сів, оскільки місто зростало на перетині жвавих купецьких шляхів. Тут сходили­ся дороги з Києва, Молдавії, Вроцлава, Гданська та Угорщини. Серед львівських купців XIV-XV cтоліть переважали вихідці з німецьких земель. З XVI століття — іта­лійці, греки, євреї, українці, поляки та ві­рмени. Основним центром торгівлі була центральна площа середмістя — Ринок, де завжди розташовувалася Ратуша, крамниці заможних купців, ятки крама­рів та ремісників. Тут переважно торгу­вали текстильними виробами, метала­ми та виробами з них, хутром, склом та ювелірними прикрасами, прянощами та спеціями, фруктами і вином. Торгівля відбувалася у середу, п’ятницю та у ре­лігійні свята.

У Львові працював окремий цех кожум’яків і ювелірів. Був попит на по­слуги дантистів і фризієрів. Завжди за­требуваними були лікарі, але їх було мало. До приходу австрійців медики здобували освіту в Європі.

Основним напоєм львів’ян у XIII сто­літті було пиво. Пивоварінням займа­лися виключно монахи-єзуїти. З дав­ніх-давен поширеним було також ремісництво. Ремісники поділялися на три категорії: учні, челядники, майстри. Навчатися доводилося від чотирьох до восьми років. Отримавши диплом або «Лист звіль­нення», слід було здійснити мандрів­ку до Європи. Лише після цього мож­на було стати челядником і працювати на себе. Щоб отримати статус майстра, доводилося складати іспит. Також необ­хідно було сповідувати католицизм і пе­ребувати у шлюбі, а ще — створити т. зв. шедевр. Братство розглядало цей ви­ріб і приймало рішення. Якщо пощасти­ло отримати звання майстра, необхідно було взяти собі двох учнів: їх використо­вували для різних робіт. Ті, кому не вда­валося скласти іспит, або віросповіда­ння не відповідало вимогам (у Львові не бракувало апостольців (вірмен), пра­вославних та іудеїв), часто поповнюва­ли ряди партачів. Ці люди створювали так звані апарати — підприємства поза містом, які становили конкуренцію це­хам. Щоправда, холостякам, які досягли 25-річного віку, доводилося сплачувати за свій статус податок.

Так тривало аж до приходу «бабці Австрії». Вже за її часів з львів’ян зня­ли релігійні та статеві обмеження. Тож для того, аби влаштуватися на робо­ту, віросповідання вже не мало значен­ня. Крім того, у цехах почали працювати жінки. Починали кар’єрний шлях з робо­ти хатніх робітниць, згодом відкривали й власні підприємства.

В австрійський період почала розкві­тати харчова промисловість: виготов­ляли алкоголь, цукерки та каву. У другій половині XIX століття популярними ста­ли гончарські вироби. Неабиякого роз­маху набула лікеро-горілчана фабрика Бачевських.

Церква була повністю відділена від держави у 1781 році. Саме тоді право­славних, католиків, апостольців і ново­прибулих євангельців (протестантів) зрівняли у правах. Релігійний поділ ві­дійшов у минуле.