Пекельний Великдень у Злинці

«Виженемо червоних з нашого села!»

1920 року на Великдень до Злинки уві­рвався загін червоноармійців для прове­дення «зачистки» — представники волосної міліції стверджували, що його мешкан­ці приховують до 600 стволів зброї та ста­ють «неуправляемыми». У той час тут жило чимало російських старовірів. Їх обурила зухвала поведінка більшовицьких зайд, які зневажали релігійні почуття віруючих. Під­лили олії у вогонь чутки про те, що на те­риторії Єлисаветградського повіту про­дрозверстка буде поширюватися навіть на жіноче молоко! У Злинці спалахнуло по­встання. «Виженемо червоних з нашого села!» — такий клич кинули селяни. Чини­ли опір більшовикам насамперед чоловіки, що мали військовий досвід та зброю, — ко­лишні махновці, які залишилися у селі, та учасники Першої світової війни.

Повстанці без бою роззброїли черво­ноармійців, і вони злякано дременули. Селяни були певні, що червоні не зали­шать їх у спокої. Тому почали ретельно го­туватися до сутичок з «рогатою нечистою силою»: на околиці села притрусили сві­жою травою борони, які були виставлені догори зубами, а кулемет встановили на дзвіниці місцевого храму. Повстанці та­кож підтягнули на базарний майдан дві гармати, відвойовані у денікінців, і посла­ли гінця у сусіднє село Глодоси, щоб зару­читися підтримкою тамтешньої громади.

А напередодні через Злинку пройшли форсованим маршем бійці армії УНР під командуванням генерала Михайла Оме­ляновича-Павленка, які, використавши майже повністю свій запас набоїв і снаря­дів, поспішали до Вознесенська, щоб за­хопити тамтешні склади зброї та боєпри­пасів. Селяни вітали українських вояків, надавали їм усіляку допомогу.

Повстанців вибивали артилерією з кожного будинку

На придушення повстання та пере­слідування військ УНР більшовики кину­ли кінноту Семена Будьонного та броне­потяг зі станції Помічної, який вів обстріл здаля, не наближаючись до Злинки: чер­воні боялися, що селяни, підірвавши за­лізницю, можуть його «відрізати» від основних сил.

Бій тривав два дні. Червоноармійці за­знавали втрат — їхні коні падали, наража­ючись на гострі зуби борін. Після першої невдалої атаки кінноти Будьонний поси­лив свій загін гарматами. Серед повстан­ців був єдиний артилерист — безногий учасник Першої світової війни, який об­стрілював позиції червоноармійців.

Увірвавшись у село, рубали всіх, хто потрапляв їм під руку. «Вооруженных злынчан пришлось выбивать почти из каждого дома с применением артиле­рии», — писав радянський дослідник цьо­го бою.

«Село перетворилося на суцільний факел, — ділився спогадами учасник по­встання Іван Вєтров. — Горіли дві вулиці, а заодно і Покровська дерев’яна церк­ва. Найжахливіше видовище спостеріга­ли ошелешені зличани, коли із моторош­ним стогоном, схожим на плач, падали з дзвіниці у вогонь дзвони. Жінки і стари­ки, які не брали участі у повстанні, з хлі­бом-сіллю побігли вимолювати на колі­нах прощення у командуючого армією, аби припинити пролиття крові невинного населення. Тільки після цього червоно­армійці заспокоїлися, але активні учас­ники були «схвачені і покарані».

Повстанців шмагали привселюдно шомполами на лаві, а їхні обійстя спа­лювали. До наших днів дійшли свідчен­ня жителів села про те, що тоді згоріли дві вулиці — близько 520 дворів. Кількість вбитих селян не було встановлено.

Більшовицька пропаганда називала Злинку неблагонадійним селом, яке «ак­тивно поддерживало петлюровско-дени­кинские банды в борьбе против Красной армии». А головною причиною повстання було визнано… пияцтво.

Зличани так і не дочекалися обіцяної допомоги від жителів сусіднього села, «Якби Глодоси посприяли, Злинка б рес­публікою стала», — така приповідка ши­рилася просторами цього краю…

Російські старовіри допомогли армії УНР захопити Вознесенськ

Оскільки повстанці затримали кін­нотників Будьонного на два дні, бо­йові загони УНР уникли переслідуван­ня «рогатих» і благополучно дісталися Вознесенська. Вони захопили місто майже голіруч: у багатьох вояків зали­шалося лише по кілька набоїв. А дехто у ті дні насправді воював голими рука­ми, плескаючи в долоні, аби підбадьо­рити своїх товаришів.

Отже, трапилася нечувана річ: ро­сійські старовіри допомогли україн­ським воякам здобути важливу пе­ремогу. У Вознесенську армія УНР знищила до 400 червоноармійців та захопила 2 мільйони набоїв, 32 тися­чі снарядів, 28 гармат різних типів, 12 мітральєз (вогнепальна зброя для ве­дення інтенсивного вогню), 48 кулеме­тів, 5 тисяч гвинтівок, величезні запаси різноманітного військового і госпо­дарського майна, 10 мільйонів радян­ських карбованців тощо.

Бійці одержали новий одяг та взут­тя. Сотник Борис Монкевич так опи­сував побачене довкола: «Козаки, дорвавшись до вагонів з набоями, ви­кидали з перекидних торбинок навіть білизну, а пакували набої, клали їх за пазуху, за халяви і скрізь, куди тільки можна. У цей час козаки мов переро­дились, бо такої певності досі ще не було».

Командувач Михайло Омелянович-Павленко наказав видавати кожному козакові на руки по 30−40 набоїв, а ре­шту боєприпасів було зібрано у бойо­вому обозі. Захоплені трофеї дозво­лили армії УНР оновити кулеметний та гарматний парк, кінноту забезпечити сідлами, острогами та іншим майном, озброїти весь особовий склад, включ­но з немуштровими козаками, урядов­цями і навіть священниками.

Як написано у збірнику «Україна у вій-нах і революціях 1914−1921 років», з Вознесенська армія УНР вирушила у західному напрямку, аби надати допо­могу повстанським силам, що діяли у тому районі.