Підпис Шевченка, зашифрований під Тризуб!

Про те, що на теренах сучасної Волині у складі Тимчасової комісії для розгляду давніх актів (Київської археографічної комісії) побував Тарас Шевченко, у сьогоднішніх науковців майже не виникає сумніву. Хоч точні відомості є фактично лише про відвідини ним Почаївської лаври, де великий митець написав серію акварелей, а також центру тодішньої Волинської губернії Житомира. Але є віддалені від тих місць храми, в яких таки знайдено слід Кобзаря!

Богородиці домалював коралі

У наш край Шевченко прибув восени 1846-го. Членів комісії зобов’язали огля­дати і замальовувати історичні пам’ятки, старовинні будівлі, кургани й урочища, а також збирати давні акти, різні старо­житності та документи в давніх монас­тирях, храмах, замках та приватних ко­лекціях. Вони також записували народні легенди, перекази, оповідання, пісні…

Які саме населені пункти відвідав Та­рас Григорович, й до сьогодні достемен­но не відомо. Та сучасні учені-шевченкознавці таки склали умовний маршрут його мандрівки. Це були Житомир-Новоград-Волинський-Корець-Дубно-Кременець-Почаїв-Вишнівець-Берестечко-Дубно-Луцьк-Ковель. Їм у цьому допомогли перекази близьких родичів сучасників Шевченка, а також залишені митцем слі­ди.

Років десять тому мені випала нагода побувати у селі Секунь Старовижівського району Волині. Тоді місцевий священник показав мені старовинну запрестоль­ну ікону «Діва Марія». Не можна було по­гляду відвести від Її образу. Особливо від коралів. Адже насправді дуже дивно було бачити наші прадавні українські прикра­си на шиї Богородиці.

— Це — робота Шевченка, — зауважив священник.

І розповів мені коротеньку історію знайомства цього волинського села з ве­ликим Кобзарем.

Пам’ять про Кобзаря знайшли в церковній книзі

Скільки часу провів тут Шевченко, не­відомо. Але люди переказували нащад­кам про художника — пана у чорному пла­щі й чорному капелюсі, який говорив народною мовою. Кажуть, він робив за­мальовки старої церкви (пізніше у Секу­ні збудували нову) й реставрував запре­стольну ікону. Після цього й з’явилися на шиї Діви Марії українські пацьорки.

Відомий шевченкознавець Віктор Жадь­ко, побувавши у Секуні, сфотографував образ «Діви Марії» в деталях — зробив 32 кадри. Вдома пильно їх розглядав, збіль­шуючи на моніторі комп’ютера. Сподівався побачити на полотні якщо не автограф Коб­заря, то хоча б його ініціали. І знайшов! Він помітив у медальйоні на грудях Ісуса Хрис­та літери «Ш» та «Т», що схожі на герб Укра­їни Тризуб, а також дату — «1846». Це від­криття науковцю не давало спокою. Він відправився в архів Почаївської лаври. Там знайшов книгу «Опись церковного имуще­ства», заведену у cекуньському храмі ще 1806 року (фіксувалися весілля, похорони, хрестини, робився опис майна). У ній на­впроти запису «Образ Божої Матері за Пре­столом» зазначено: «В 1846 году образ сей рештаврирован проезжим живописцем Та­расіем Шевченком». Так він отримав ще один доказ Шевченкової присутності на те­ренах сучасної Волині.

Цікавою є й інша деталь, з’ясована Ві­ктором Жадьком. Науковець помітив, що образ секуньської Богородиці неймовір­но схожий на вигляд польської королеви Бони, дружини Сигізмунда І. І виявилося (і це підтвердили дані архіву Почаївської лаври), що спочатку це справді була не ікона, а кімнатний портрет земної вла­дичиці з одним із її синів! Королева займалася на Волині благодійництвом, її поважали селяни та на неї молилися. Ви­ходить, образу вже майже п’ять століть, адже Бона жила у XVI столітті.

Поновив долоні Миколі Чудотворцю

Під час експедиції у складі археоло­гічної комісії Тарас Шевченко побував у селі Вербка на околиці Ковеля. І там його художня рука торкнулася ще однієї святині — образу Миколая Чудотворця. Про це розповідає волинський дослід­ник Володимир Рожко. Мовляв, є зари­совки місцевого храму тих часів і крес­лення плану будівлі. Та радянські вчені не визнавали приналежність цих робіт Тарасові Григоровичу. У пана Рожка є свої вагомі аргументи: в той час на Ко­вельщині перебував відомий професор Микола Іванишев, який мав доручення від генерал-губернатора віднайти мо­гилу московського втікача князя Курб­ського та зібрати відомості про нього. Останній був похований у Вербці. Шев­ченко допомагав професору. Тоді й до­малював чудотворному образу святого Миколая, подарованому Вербці князем Курбським, руки. Адже старовинний об­раз, до якого на поклоніння йшли тися­чі селян з цілої околиці (тут було відпус­тове місце), втратив фарби. Сьогодні доля святині невідома, адже ікона без­слідно зникла в часи Другої світової війни, у 1944-му.

Про Шевченковий почерк на образі Божої Матері згадують й у селі Турича­ни Турійського району. Тут зберігалася надвівтарна ікона Діви Марії, мальова­на Тарасом Григоровичем. Але і її слід загубився у горнилі Другої світової війни.

Є припущення, що Шевченко робив замальовки різних історичних місць Во­лині. Володимир Рожко знайшов свід­чення колишнього працівника краєз­навчого музею, який стверджував, що у 1939-му до них приходив польський ар­хеолог з роботами Кобзаря, які віднай­шов у приватній колекції. Та куди вони зникли, невідомо…

Волинська область