Біля чудотворної ікони моляться за подружню вірність

Святий образ колись зберігався у будинку місцевого шевця Василя Маркевича. Якось під час посту чо­ловік помітив на іконі водянисті патьоки. Звідки вони могли з’явитися? Адже в хаті було сухо. Придивився пильніше: краплі проступали з очей Божої Матері! Вона плакала!

Зворушені дивовижним явищем, Маркевичі покликали настоятеля Хрес­то-Воздвиженської церкви. Той, пере­конавшись у правдивості слів парафі­ян, повідомив про все єпископові. Було скликано спеціальну духовну комісію, й вона підтвердила правдивість чуда. Її експерти посвідчили, що на образі рі­дина не природного походження. Після цього 1730 року ікону проголосили чу­дотворною й урочисто внесли до церкви Воздвиження Чесного Хреста. І тут Бого­родиця продовжувала плакати.

У цьому храмі на околиці міста образ зберігався до Першої світової війни. А тоді його для безпеки вирішили перене­сти в іншу церкву, що в центрі Тернопо­ля, — Різдва Христового. Коли тамтешній священик після війни повернувся з ро­сійського полону, на знак вдячності Ма­тінці Божій за порятунок пожертвував чудотворній іконі срібну ризу. Старожи­ли переконані: те, що цей парафіяльний храм встояв у роки Другої світової, за­слуга їхньої небесної покровительки. Адже у квітні 1944 року після тривалих боїв за Тернопіль усе довкола було стер­то з лиця землі. Страх наводили руїни, з-поміж яких ціла-цілісінька вигулькувала лиш церква Різдва Христового.

З іконою пов’язано чимало див. Одне з них зафіксовано 1987 року. Тоді до па­рафіян з ікони зійшла Діва Марія з Не­мовлям, пильно подивилася двом жіноч­кам у вічі і щезла. За таке одкровення в радянські часи можна було поплатитися. Однак люди не побоялися зізнатися.

Сьогодні перед образом Божої Ма­тері Одигітрії (плачучої) люди вклякають на колінах у різних молитовних прохан­нях. Найчастіше жінки благають послати злагоду в їхні родини, подружню вірність. Незаміжні дівчата просять для себе від­даного супутника в житті. Топчуть стеж­ку у тернопільський храм Різдва Христо­вого і вірні з різними недугами. Записки приносять родичі важкохворих, які через свій безпорадний стан не в силі дійти до святині, адже священики служать молеб­ні до ікони щодня. А ще біля чудотворно­го образа люди залишають вилиті з цін­них металів долоні, очі, ступні, серця… Як подяку Богородиці за те, що саме їм зці­лила.