Франка лікували миш’яком, а Леніна врятували від сифілісу

Час, коли Львів перебував у складі Австро-Угорської імперії, називають золотим. “За бабці Австрії” міська скарбниця була найбагатшою за всю історію, а культура, будівництво та інші сфери сягнули повного розквіту. Щаслива доля не оминула й медицину.

«У Музеї історії медицини Галичини імені Мар’яна Панчишина експонується виставка унікальних фотографій, які збереглися з часів Австро-Угорщини, — зазначає голова Лікарського товариства у Львові Олег Дуда. — Щоб відвідувачі могли порівняти первинний вигляд лікарень і теперішній, поряд розмістили сучасні світлини. На фото бачимо пацієнтів, медиків, атмосферу палат понад сто років тому…”.

Директор Музею історії медицини Галичини та куратор виставки Олександр Канчелаба розповідає, що найстаріший львівський шпиталь — Святого Лаврентія, який належав ордену братів Боніфратрів (їхньою місією було лікування), почав функціонувати у середині XVII століття. Тепер тут — корпус військового госпіталю, що на вулиці Личаківській. Від 1783 року брати продовжили рятувати хворих у приміщенні нинішньої обласної клінічної лікарні (вул. Некрасова).

Серед експонатів виставки — фото дитячого шпиталю Святої Софії. Його звели у 1878-1880 роках за проектом архітектора Юрія Яновського. Через п’ять років добудували окрему споруду для хворих на різноманітні інфекції та для операційного блоку. З 1939 року тут — отоларингологічна клініка медінституту, а з 1959 — відділення Львівської обласної клінічної лікарні.

Там, де сьогодні Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «Охматдит», розміщувався санаторій Каси хворих. Тут покращували здоров’я жертви туберкульозу. До комплексу споруд входив корпус санаторію, а також — будинок для адміністрації та амбулаторії. Хворі тут перебували у чудових умовах — цілодобово гаряча та холодна вода, чисте повітря, повноцінне якісне харчування… Лише після Другої світової війни у цих стінах розмістили дитячу лікарню.

Пологовий будинок комунальної лікарні №3 (на колишній вул. Джамбула) зведений у мавританському стилі на приватні кошти колишнього директора іпотечного банку Мауриція Лязаруса. Тут працював єврейський шпиталь. Обладнання для нього закупили за гроші дружини фундатора, який став головою правління лікарні. Тут лікувалися лише євреї, тож у закладі дотримувалися їхніх законів, у тому числі щодо харчування пацієнтів. Лікарня перебувала на утриманні єврейської громади Львова.

У лівому крилі пологового будинку №1 (на вул. Мечникова) у 60-х роках минулого століття функціонував гуртожиток від Партійної школи, у правому — терапевтичне відділення.

Пологово-гінекологічне відділення Крайового загального шпиталю збудували у 1894-1895 роках на замовлення професора Адама Чижевича, який витратив на це власні кошти. Тут і досі працює пологовий будинок Львівської обласної клінічної лікарні (у народі — мед­інститут). Фото свідчать про те, що комфорт для пацієнток підтримували на європейському рівні. Біля кожного ліжка стояв умивальник. Посеред палати — ванна. У куточку — шафа для інструментів. На стіні — великий годинник.

У будівлі, де сьогодні працює українська медично-харитативна служба, функціонував притулок для Українських січових стрільців. Тут їх не лише лікували — інвалідів доглядали протягом усього життя.

За часів Австро-Угорщини у лікарнях не виникало проблем з водою, харчуванням, ремонтами… Перебування було платним, адже медичні заклади працювали на приватній основі. Той, хто не мав змоги оплатити лікування, звертався до «Народної лічниці», ординатором якої був відомий львівський лікар Мар’ян Панчишин. Обслуговували людей незалежно від їхнього віросповідання та соціального становища. Біля кожного лікаря стояла металева баночка, до якої, за бажання, можна було покласти будь-яку суму. Шпиталь працював за адресою: вул. П. Скарги (тепер — Озаркевича), 4 — з 1903 по 1939 рік. Тут оперували поета Богдана-Ігоря Антонича.

За часів Австро-Угорщини у Львові працювало шість шпиталів. До міста приїжджали покращувати здоров’я з усіх-усюд. Серед хворих було чимало відомих осіб. Подейкують, “вождь світового пролетаріату” Володимир Ленін був пацієнтом шкірно-венерологічного диспансеру. Тут йому допомагали позбутися «дарунків Венери». Іван Франко потерпав від захворювання кісток, яке переплутали з сифілісом. Тож “вічному революціонеру” довелося даремно приймати ліки на основі миш’яку (з їх допомогою у ті часи долали «ганебну» недугу). Але цей випадок — швидше виняток, ніж правило.

Фото з Музею історії медицини Галичини