Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Тараса Шевченка отруїли азотною кислотою?

Такої версії дотримується відомий шевченкознавець Дмитро Степовик

 

9 березня (за старим стилем 25 лютого) 1814 року в селі Моринцях, що на Звенигородщині, народився Тарас у греко-католицькій родині стельмаха Григорія та Катерини Шевченків. 12 березня його охрестив місцевий греко-католицький парох отець Іван Базаринський у греко-католицькому храмі Св. Івана Богослова. Хрещений батько - Григорій Дяденко. (У 1990-х роках метрика зберігалася  у Київському музеї Тараса Шевченка).

Олександр Кониський у дослідженні «Тарас Шевченко і його життя» писав: «Запевне відомо теж, що в обох селах (Кирилівка та Моринці. — В. Ш.) в першій половині XVIII в. були церкви греко-католицької релігії…» (за виданням — Кониський, Олександр. Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя. — К. : ТОВ «Видавництво КЛІО», 2014. — С. 37).

Прадід Тараса Шевченка, Андрій, був учасником битви під Полтавою 1709 року (спільне у родоводі з патріархом Української греко-католицької церкви о. Йосифом Сліпим), переховувався від посіпак Петра І і одружився з донькою Івана Шевця в Кирилівці, а як приймак був названий людьми Шевченком.

1816 року Григорій Шевченко з дружиною та дітьми перебрався в село Кирилівку. Тут Тарас жив до початку служби на панському дворі. 20 серпня 1823 року   померла мати, якій було лише 32 роки, від нестерпного кріпацтва. 21 березня 1825 року не стало батька.

 У 13 років Тарас, як відомо всім українцям, “пас ягнята за селом”. Далі -  кріпацтво у чужинського пана Енґельґардта. 1834—1838 років, коли Тарасові було вже за 20, у Наддніпрянщині царат впровадив православ’я («казьонноє»). Душпастирі греко-католики мусили примусово переходити до Російської православної церкви. Подібне повториться у Наддністрянщині 1946 року… Однак УГКЦ через підпілля вистоїть.

Зумів Тарас Шевченко подолати безталання. Йому судилося потрапити у саме серце імперії ворога - столицю Санкт-Петербург.

22 квітня 1838 року Тарас отримав звільнення з кріпацтва. Його  викупили за 2500 рублів. Це здійснив Іван Сошенко, залучивши приятелів - знаменитого художника Карла Брюллова та поета Василя Жуковського (напівукраїнця). Восени Шевченко вступив у Петербурзьку академію мистецтв. Заповнюючи анкету абітурієнта, у розділі про віросповідання вписав себе православним. (Хоча греко-католики і є православними з підпорядкуванням Верховному Апостолу Папі Римському, але московитська влада того не визнавала).

1840 року Тарас Шевченко видав книжечку поезій — «Кобзар». Східна Україна прокидалася від слова про неволю—недолю. Спочатку було Слово…

22 березня 1845 року Петербурзька академія мистецтв видала Тарасові Шевченку диплом «свободного художника». Розв’язувалися руки творити добро для Батьківщини та закликати рвати кайдани…

20 жовтня 1846 року Тарас Шевченко віддав шану греко-католицькій святині — Почаївській лаврі Успіння Пресвятої Богородиці (вже з накладеною лапою двоголового московитсько-російського самодержавства) у північній частині Тернопілля. Збудував цю українську сакральну твердиню відомий землевласник, греко-католик із краю Тернового поля Микола Потоцький.

Сміливі заклики Кобзаря не сподобалися ворогу. З 5 квітня 1847 року почалося  заслання Шевченка, яке триватиме до 2 серпня 1857 року. Як наслідок,  розбите життя, підірване здоров’я… 

10 березня 1861 року у столиці імперії Кобзар покинув цей світ. Відомий шевченкознавець  Дмитро Степовик  наполягає на тому, що Тараса Шевченка знищили московити за допомогою азотної кислоти. Зокрема, після повернення із заслання Тарасу Григоровичу навмисно у Петербурзькій академії мистецтв доручили робити гравюри в техніці офорту. Виконується на мідній дошці, яка попередньо обробляється лаком й зчищається азотною кислотою. Це й стало  причиною отруєння.  Тіло Тараса Шевченка обстежували німецькі лікарі і виявили ушкодження легенів.

З 1917 року глибоко віруючого Тараса Шевченка намагалися видавати за безбожника. Багато хто повірив. Та дослідження,  причому найновіші, здійснені самими священиками, зокрема отцем Михайлом Пастухом із Духовної семінарії ім. патріарха Йосифа Сліпого, заперечують це.

Умираючи, Григорій Шевченко говорив: «Синові моєму Тарасові зі спадщини після мене нічого не треба. Він не буде людиною абиякою; з його вийде або щось дуже добре, або велике ледащо; про його спадщина по мені або нічого не значитиме, або нічого не поможе».

Схожі новини