Передплата 2024 «Добрий господар»

Її пристрасне слово на захист українців чула Ліга Націй. Але не дослухалася...  

40 років тому пішла із життя довголітня голова «Союзу українок» Мілена Рудницька

29 березня минає сорок років з дня смерті непересічної особистості Галичини Мілени Рудницької — українки, патріотки, педагога, депутата польського Сейму, правозахисниці, журналістки, письменниці. Вона пройшла нелегке життя, до останньої краплі віддане українському народу. Боролася за те, аби світ дізнався правду про усі трагедії, які випали на долю України після Першої світової війни, а це пацифікація, голодомор 1932-33 років, московська окупація Західної України 1939-1941 років. Пересічним українцям ім’я Мілени Рудницької є маловідомим, а молодь про неї не знає, мабуть, взагалі.

Хто ж така Мілена Рудницька? Народилася 15 липня 1892 року у Зборові (тепер — Тернопільщина) у сім’ї цісарсько-королівського нотаря Івана Рудницького і Ольги Рудницької. Мала чотирьох братів: Михайла, Володимира, Івана, Антіна. Була близькою за духом з батьком, щирим українцем, і перебрала від нього інтелігентність, працьовитість і знання. Такою була вся її родина. Її дід Михайло був греко-католицьким священиком. Мілена була вродливою і елегантною, зі смаком одягалася, демонструвала ораторський талант і непоступливість.

Була тісно пов’язана зі Львовом. Тут закінчила академічну гімназію (1910 р.) і університетські студії. Вчителювала в учительській семінарії (1921-1928 рр.). Була довголітньою головою центральної управи «Союзу Українок». З 1934 року очолила світовий «Союз Українок». Вважала, що жінка має бути освіченою, нарівні з чоловіками брати участь у суспільному житті.

Як депутат до польського Сейму від Українського Національно-Демократичного Об’єднання (УНДО) 1928-1935 рр. Мілена Рудницька боронила українську культуру, Церкву, українське шкільництво перед полонізацією, виступала проти впровадження польських та двомовних шкіл в українських селах на території Польщі. Будучи обраною делегатом до Ліги Націй, у січні 1931 р. підняла питання порушення владою прав українців у Польщі, терору і пацифікації за національною ознакою, коли українців за будь-який прояв боротьби з репресіями кидали у концтабори, зокрема у Березі Картузькій, де вони від знущань і голодування гинули або поверталися каліками.

Її аргументи про становище українців у Польщі на засіданні Ліги Націй були настільки сильними, що Ірландія, Норвегія, Німеччина і Англія, на відміну від Японії і Франції, виступили за необхідність відшкодувати жертвам пацифікації з боку польської влади. Англійська делегація запросила Мілену Рудницьку до Лондона для висвітлення цього питання у Палаті парламенту Великої Британії.

Однак, попри старання Мілени, Ліга Націй дійшла висновку, що це внутрішнє питання Польщі. Тим часом репресії проти українців у Польщі посилювалися. Другою важливою акцією, яку Мілена Рудницька провела у Лізі Націй, було висвітлення питання голоду на Великій Україні 1932-33 років. Масовий морд, вчинений московськими більшовиками, далі заперечуваний ними перед світом. Вони обдурили світ, а світ дав себе обдурити.

Захід мало знав або не знав взагалі про страшний голод. Мовчали дипломати. У закордонній пресі були скупі повідомлення або велась полеміка щодо об’єктивності причин голоду. Навіть висвітлення голоду американським журналістом Чемберлентом не мало великого впливу на розкриття правдивої ситуації в Україні.

І тоді за це питання взялась Мілена Рудницька. Вона намагалась донести до світової спільноти, що голод на Україні - це найбільша катастрофа, яку Україна пережила за всю свою історію. Вона домоглася, щоб справу про голодомор в Україні винесли на розгляд Ліги Націй. Але у Лізі Націй її знову не всі почули. Питання про голод розглядалося 29.09.1933 року майже кулуарно, у вихідний день, де в приміщенні Ліги були лише представники країн-учасниць. А за те, щоб допомогти голодуючим, проголосували 4 із 14 країн. Питання про допомогу Ліга відправила на розгляд Міжнародного Червоного Хреста та скерувала звернення до... Москви. Зрозуміло, Сталін від допомоги відмовився, адже, за версією Москви, жодного голоду в Україні немає. Мілена Рудницька була у відчаї, але вірила, що рано чи пізно світ про страшну трагедію довідається.

 У 1958 році з великими труднощами видала в Нью-Йорку свою знамениту книгу-збірку «Західня Україна під большовиками», яку з різних причин не могла видати протягом сімнадцяти років. У цю збірку ввійшли спогади Костельника, митрополита Шептицького, описані спогади очевидців трагічних подій, які чинились московськими окупантами на Західній Україні. Останні роки життя Мілена Рудницька провела у США і Німеччині, де працювала журналістом на радіо “Свобода”. Її чоловік - Павло Лисяк (1887-1948 рр.) — адвокат, редактор газети «Український прапор». Єдиний син Мілени — Іван Лисяк-Рудницький (1919-1984 рр.) — був істориком, публіцистом, професором Альбертського університету. В останні роки жив у Канаді. Там і похований.

Померла Мілена Рудницька 29 березня 1976 року в Мюнхені. В 1993 році перепохована у Львові на Личаківському цвинтарі, поряд з могилою свого брата Михайла.

Схожі новини