Передплата 2024 «Добре здоров’я»

У війни – собаче обличчя

Радянським чотирилапим воїнам до животів прив’язували жилети, начинені вибухівкою. І безстрашні камікадзе кидалися під німецькі танки...

У книзі цьогорічної Нобелівської лауреатки з літератури, білоруски українського походження Світлани Алексієвич “У війни не жіноче обличчя” є такий абзац жіночих спогадів із часів Другої світової війни: “Зав’язався бій. На нас пішли німецькі танки, але їх зупинила артилерія. Німці відкотилися назад. На землі залишився поранений лейтенант, артилерист Костя Худов. Санітарів, які намагалися винести його, вбило. Поповзли дві вівчарки-санітарки (я їх там побачила вперше), але їх теж убило...” Думаєте, “вівчарки-санітарки” - то якийсь воєнний сленг, а на ділі то були звичайнісінькі люди? Аж ніяк. Собаки у роки Другої світової війни не лише “санітарні обов’язки” виконувуали, а й були зв’язковими, розвідувальниками, саперами - та й просто безстрашними машинами смерті. 

Ділили з людиною окопи і пайки

У роки Другої світової війни до радянської армії “призвали” близько 60 тисяч (!) собак, причому не лише вівчарок, а й інших порід, у тому числі великих “двортер’єрів”. З собак сформували 168 загонів. Найбільш відомі собаки - ті, які, обвішані вибухівкою, кидалися під німецькі танки. Очевидці свідчили, що одного разу під Сталінградом німецькі танкісти помітили собак-камікадзе, які вискочили їм назустріч з окопів. Німці повернули назад. За роки війни собаки підірвали понад три сотні німецьких танків. Одна із тварин знищила бронепоїзд, причому сама залишилася жива. Чотирилапа Діна вискочила на рейки перед самим поїздом, поклала міну і в останній момент встигла відскочити.

Вони йшли з людиною пліч-о-пліч, а у важкі часи виходили вперед. Ділили з людиною окопи і пайки. Трудилися і гинули замість людини...  Існує легенда про собаку Джульбарса. На Параді Перемоги 24 липня 1945 року були представлені всі фронти війни, всі види військ. Слідом за зведеними полками фронтів, полком військово-морського флоту і колонами бойової техніки Красною площею йшли собаки зі своїми провідниками. Йшов і головний кінолог, підполковник Мазовер. Йому дозволили не карбувати крок і не віддавати честь головнокомандувачу, оскільки він ніс на руках бійця 14-ї штурмової інженерно-саперної бригади — собаку  на ймення Джульбарс. Чотирилапий боєць  розміновував місцевості на території Румунії, Чехословаччини, Угорщини та Австрії. Джульбарс виявив 150 снарядів, за що був представлений до бойової нагороди — медалі “За бойові заслуги”. До дня параду Джульбарс ще не оговтався після отриманого поранення.

Собаки-санітари, сапери, зв’язківці, сторожові...

Усього військовими дорогами від Москви до Берліна проповзли, прокрокували, проїхали і пробігли 60 тисяч Шариків, Бобиків і Мухтарів: породистих і не дуже, великих і малих, гладких і кошлатих. Близько 15 тисяч собачих упряжок, взимку на нартах, влітку на спеціальних візках, під вогнем та вибухами вивезли з поля бою понад 700 тисяч (!) важкопоранених, підвезли до бойових частин близько 3,5 тисячі тонн боєприпасів.

Собаки-міношукачі, їх було близько шести тисяч, виявляли, а вожаті сапери знешкоджували сотні тисяч вибухових речовин. Знаменитий ленінградський колі Дік був учасником розмінувань Сталінграда, Лисичанська, Праги та інших міст. Головний свій подвиг Дік здійснив у Павловську. За годину до вибуху Дік виявив у фундаменті будівлі фугас (вибуховий пристрій) у дві з половиною тонни і годинниковий механізм. Вибухівку вчасно нейтралізували. Після війни легендарний пес, незважаючи на численні поранення, був неодноразовим переможцем виставок собак. Чотирилапий ветеран дожив до глибокої старості і був похований з військовими почестями. Загалом собаки-сапери були учасниками розмінувань Києва, Одеси, Новгорода, Вітебська, Варшави, Праги, Відня, Будапешта, Берліна. Загальна протяжність воєнних доріг, перевірених собаками, становила 15 тисяч 153 кілометри

Собаки-зв’язківці часом у непрохідних для людини місцях доставили понад 120  тисяч бойових донесень, для встановлення зв’язку проклали 8 тисяч кілометрів телефонного дроту (для порівняння: відстань від Берліна до Нью-Йорка — 6,5 тисячі кілометрів). Іноді навіть важко поранена собака доповзала до місця призначення і виконувала своє завдання. Зв’язковій собаці Альмі німецький снайпер першим пострілом прострелив обидва вуха, другим — роздробив щелепу. І все ж Альма донесла пакет. Знаменита собака Норка протягом 1942 — 1943 років доставила 2 тисячі 398 бойових донесень. Інший легендарний пес Рекс доставив 1 тисячу 649 донесень. Він був кілька разів поранений, тричі перепливав Дніпро, але завжди добирався до своєї мети.

Сторожові собаки працювали у бойовій охороні, у засідках для виявлення німців. Ці чотирилапі розумниці і розумники лише одним натягом повідка і поворотом тулуба вказували напрям небезпеки.

Чотирилапі камікадзе

Радянські собаки-винищувачі танків протягом Другої світової війни підірвали понад три сотні цих німецьких машин. У битві під Сталінградом 28-й окремий загін службових собак під командуванням майора Куніна знищив 42 танки і дві бронемашини... 6 липня 1943 року, на другий день Курської битви, на Воронезькому фронті у смугах оборони 52-ї і 67-ї гвардійських стрілецьких дивізій собаки підірвали три танки, решта повернули назад. Всього протягом того дня підрозділи собак-винищувачів танків підірвали 12 німецьких танків.

Як саме тварини ліквідовували танки? Собака, “одягнена” у жилет із вибухівкою, пробиралася під днище танка, запускався механізм, що активував детонатор, і танк ліквідовувався. Велика частина собак-винищувачів гинула разом з танком... Спроби застосування німцями сіток проти собак зазнали невдачі — тварини заходили ззаду. Кулеметний вогонь теж був неефективним. 

Замість післямови

А це уривки із книги тої ж таки Світлани Алексієвич “Цинкові хлопчики” про війну в Афганістані 1979-1989 років: “Афган — не захоплива історія, не детектив... Жалібно скавуліли уві сні мінно-розшукові собаки. Їх теж вбивали, ранили. Лежали поруч: убиті вівчарки і люди, забинтовані собаки і люди. Люди без ніг, собаки без ніг. Не розібрати, де на снігу собача кров, де людська...”

“Дуже допомагали собаки. Вони як люди. Обдаровані і не обдаровані, з інтуїцією і без інтуїції. Вартовий засне, а собака ні. Я любив Арса. До наших солдатів лащиться, а на афганських гавкає. У них форма була більш зелена, ніж наша, наша жовтувата. Але як він розпізнавав? Міни чув за кілька кроків...  Упреться в землю, хвіст трубою: “Не наближайся!” 

Коментар для «ВЗ»

Наталія КУБА, зоозахисниця

Тварини на війні — питання неоднозначне. Як на мене, тварини — компаньйони людини, а не інструменти... Знаємо різні випадки, коли тварини рятують людей, підставляються під кулі. Був випадок, коли собака гавкав-вив, бо його старенька господиня вийшла зимою на вулицю, впала і не могла встати. Та спеціально тренувати чотирилапих, щоб свідомо піддавати їх однозначній небезпеці... Для мене це рівноцінно експерименту з посиланням Білки і Стрілки у космос. Тварина - не розхідний матеріал для досягнення людиною своїх цілей. Пошук наркотиків, затримання злочинців — це одне. А війна і тварини для мене поняття зовсім не прийнятні.

Схожі новини