За мить 80 тисяч людей стали вуглинками

70 років тому відбулося перше в світі ядерне бомбардування.

Рівно 70 років тому, 6 серпня 1945-го, о 8:15 американський бомбардувальник Б-29 «Енола Гей» скинув атомну бомбу «Малюк» на японське місто Хіросіма. Це був перший в історії випадок, коли атомна зброя застосовувалась поза межами полігонів. Загинуло близько 80 тисяч осіб і ще більше 200 тисяч отримали радіоактивне ураження.

Випередити нацистів…

Побоюючись, що нацистська Німеччина розпочала розробку атомної зброї, 2 серпня 1939-го

німецький фізик Альберт Ейнштейн, що жив тоді у Нью-Йорку, написав листа президенту США Франкліну Рузвельту з закликом негайно почати створення власної атомної бомби. Лист був написаний пацифістом Ейнштейном під впливом обговорення цієї проблеми з іншими фізиками-емігрантами - Лео Сцилардом, Юджином Вігнером і Едвардом Таллером. Усіх їх непокоїла бездіяльність США. Загроза появи у нацистів цієї зброї стала особливо реальною після їх захоплення уранових родовищ Чехословаччини.

За порадою фізиків Рузвельт організував Дорадчий комітет у справах урану, але не виявив великого інтересу до розробки ядерної зброї, бо на той час ймовірність її створення була малою. Ситуація змінилась через два роки, коли фізики Отто Фріш та Рудольф Пієрлс, які переховувались від німців у Великій Британії, з’ясували, що ядерну бомбу можна справді виготовити і транспортувати бомбардувальником.

У червні 1942-го президент Рузвельт створив Урановий комітет, який прийняв секретну американо-британську атомну програму, відому під назвою «Мангеттенський проект». Керівником проекту створення атомної бомби став американський фізик-теоретик Роберт Оппенгеймер. Центральним завданням науковців та інженерів, які на виконання проекту отримали від уряду США 2 млрд. дол. (25 млрд дол. тепер), було отримання збагаченого урану. Для цього в штаті Нью-Мексико звели Лос-Аламоську лабораторію, а в місті Окрідж - велетенський завод, на якому поставлене завдання вирішили у червні 1944-го.

У вересні 1944-го президент Рузвельт уклав з британським прем’єром Вінстоном Черчіллем таємні домовленості про співпра­цю у сфері розробок ядерної зброї та майбутнє керування нею. Тоді Рузвельт вперше висловив бажання скинути ядерну бомбу на Японію. Через раптову смерть Рузвельта 12 квітня 1945-го обов’язки президента США взяв на себе віце-президент Гаррі Трумен. Він підтримав план Рузвельта про ядерну атаку на Японію, попри заперечення всесвітньо відомих вчених Нільса Бора, Джеймса Франка, Лео Сцирларда та авторитетних військових - генерала армії Дуайта Ейзенхауера, адмірала флоту Честера Німіца та генерала Дугласа Макартура. 25 липня 1945-го президент Трумен віддав наказ про проведення ядерного удару. 

Люди згоріли живцем…

6 серпня 1945-го, о 1:27, з острова Тініан, що в Тихому океані, вилетів бомбардувальник «Енола Ґей». Слідом за ним - бомбардувальники «Ґрейт Артіст», який мав провести опис потужності вибуху ядерної бомби. Та «Несесарі Івіл», що мав провести фотозйомку місця вибуху. Літаки дістались Хіросіми і скинули з 9632 м бомбу потужністю 15 кілотонн. Вона розірвалась над містом на висоті 600 м. Ударна хвиля миттю знищила усі будинки і більшість мостів. Встояли лише залізобетонні споруди, які зазнали руйнувань. Від потужного світлового випромінювання загинули усі люди, які були надворі на відстані 500 м від епіцентру вибуху. Їхня шкіра обвуглилась, а волога, що була в тілі, випарувалась. Вулиці були вкриті чорними погорілими трупами. Жар знищив також усіх, хто їхав у транспорті. Висока температура повітря і землі спричинили пожежі.

Після вибуху здійнялась величезна грибоподібна хмара, яка містила багато радіоактивного ґрунту. Після охолодження в атмосфері вона пролилася радіоактивним дощем. За 600 м від епіцентру вибуху температура повітря становила 2000°C. Впродовж наступних 7 днів 90% мешканців міста, обпалені в радіусі 1 км від епіцентру вибуху, загинули. В радіусі 2 км люди зазнали опіків важкого або середнього ступенів тяжкості. Кількість загиблих безпосередньо від вибуху - до 80 тисяч осіб. До кінця 1945-го через радіоактивне зараження та інші наслідки вибуху кількість загиблих становила від 90 до 166 тисяч осіб, а до 1950-го кількість загиблих, з урахуванням померлих від раку та інших тривалих впливів вибуху, досягла 200 тисяч осіб.

Через три дні, 9 серпня, було скинуто атомну бомбу «Товстун» на місто Нагасакі. Від вибуху загинуло до 80 тисяч осіб.

Бомбардувати мали й інші міста Японії

Уряд США очікував, що ще одна атомна бомба буде готова до середини серпня, і ще по три - у вересні та жовтні. Усіх їх мали скидати на японські міста. 10 серпня 1945-го Токіо передав союзникам пропозицію про капітуляцію, єдиною умовою якої було збереження імператора номінальним главою держави. Союзники погодилися. 

14 серпня імператор Хірохіто оголосив про капітуляцію. 

Роль атомних бомбардувань в капітуляції Японії та їх етична доцільність - предмет для наукової і суспільної дискусії. У 2005-му американський історик Семюель Вокер написав, що «фундаментальне питання, в якому понад 40 років тривають суперечки, - чи були ці атомні бомбардування необхідні для досягнення перемоги у війні на Тихому океані на умовах, прийнятних для США». Прихильники бомбардувань кажуть, що вони стали причиною капітуляції Японії, а, отже, запобігли значним втратам з обох сторін (США і Японії), що завершення війни зберегло багато життів в інших країнах Азії (в першу чергу, в Китаї, окупованому японцями), що Японія вела тотальну війну, в якій відмінності між військовим і цивільним населенням стираються, і що керівництво Японії відмовлялося капітулювати, а бомбардування змінило баланс думок в японському уряді. Противники бомбардувань кажуть, що в них не було військової необхідності, і що вони були фундаментально аморальні.