Передплата 2024 ВЗ

Ще за Брежнєва хотіли «прикрити» Донбас, щоб процвітав Кузбас...

Перечитуючи книгу націонал-комуніста Петра Шелеста «Україна наша радянська»

1972 року був свідком, як у російському Волгограді серед «роботяг» біля пивних “точок” вирували суперечки, в яких кожен по-своєму “доводив” доцільність закриття вугільних шахт у Донбасі. Вугілля в Україну, мовляв, відтепер завозитимуть з Кузбасу.

До тих суперечок причепили книжку чинного на той час першого сек­ретаря ЦК Компартії України Петра Шелеста “Україна наша радянська”. Хто її там читав з того контингенту?

Звичайно, ніхто. Бо книжка вийшла українською мовою в Києві. А в Украї­ні її читали. Але, схоже, у Росії теж. Росіян не на жарт дратували реальні цифри з книги Петра Шелеста:

“...Нинішня наша Україна за рівнем і обсягом промислової продукції — це майже шість довоєнних Україн, — писав він. — Вага України в народному господарстві країни становить: по вугіллю — 34%, газу — 31%, чавуну — 48%, залізній руді — 56%, металургійному устаткуванню — 48%, магістральних тепловозах — 94%, вантажних вагонах — 48%, тракторах — 32%, м’ясо-молочних виробах — 25-30%...

За обсягом промислової продукції Україна досягла рівня, який мав увесь Радянський Союз напередодні Великої Віт­чизняної війни...”.

Петро Шелест у своїй книзі мало вживав слово “республіка” — в основному “Україна”, як-от: “...залізничний транспорт України займає майже 8% і значно перевищує вантажооборот таких країн, як Англія, Франція, ФРН, Італія і Японія разом узятих...”. А ще автор детально охарактеризував здобутки кожної області України (книжка “Україна наша радяська” вийшла у 1970 році. — А. Ф.). Шелесту закидають, чому він не узгодив всі цифри з “фахівцями”, тобто з Москвою... Але його статистика була виваженою, бо була надрукована у республіканському видавництві політичної літератури...

...Недарма в народі кажуть, що диму без вогню не буває — тож суперечки про закриття шахт Донбасу виникли не на порожньому місці. Незабаром в цент­ральній союзній пресі “пішли” публікації, в яких прямо було сказано, що робоча консультативна група АН СРСР запропонувала перенести основ­ні обсяги капіталовкладень з Донбасу на розвиток Кузбасу і завозити звідти вугілля в Украї­ну. Для шахтарів Донбасу це було як грім з ясного неба. Керівники підприємств Донбасу, шахтарі дивувалися, як одним махом можна закрити всі шахти з енергетичним вугіллям у найбільш населеному районі України? Не зрозуміло було, куди подіти гірників, більшість яких працювала безпосередньо у шахтах. Академіки пропонували змінювати спеціальність — перекваліфіковуватись. Донбаському населенню пропонували складні випробування долі (не виключаючи переїзду робітників з Донбасу в різні місцевості Союзу, в тому числі й у північну його частину). Виконати таку пропозицію в Донбасі — тоді з мільйонним населенням — було і недоцільно, і неможливо. Керівники вугільних підприємств Донбасу доводили, що не можна розвалювати добру справу в Донбасі задля того, щоб покращити показники у Кузбасі...

Вчені не відступали від своєї пропозиції, вигадували нові “аргументи”, посилалися на високу середню ціну вугілля, видобутого на Донбасі, — 22 рублі за тонну (в Кузбасі за умови відкритого видобування одна тонна коштувала на той час 14 рублів). Разом з транс­портуванням в Україну залізницями Союзу, за розрахунками, загальна ціна кузбаського вугілля підвищувалася до 22-х і більше рублів (ціни 70-х років минулого століття. — А. Ф.). Тож жодної економії — самі збитки...

Вбивчий для Донбасу кузбаський варіант тоді не пройшов: в дискусіях перемогли керівники вугільних об’єктів і підприємств, які довели, що в Донбасі є великий запас енергетичного вугілля, яке залягає на невеликій глибині. Потрібно побудувати нові шахти. Вугілля в Донбасі, за оцінками спеціалістів, вистачить ще мінімум на 500 років... Незабаром розпався СРСР, а урядам України завжди було не до реконструкцій і не до побудови нових шахт Донбасу.

...Матеріал не буде завершеним, якщо не згадати про феномен самого Петра Шелеста. Високі компартійні керівники були відомі, поки перебували на посадах. Після відставок декого наче вітром здувало. Тільки не Петра Шелеста... Автор цих рядків нещодавно прочитав книжку «Україна наша радянська». Вже вдруге. Перший раз у 1972 році, ще в молодості. Подумав тоді, якщо критикують — значить, чогось бояться. Прочитав також книжку Ю. Шаповала «Петро Шелест» — найсвіжішу, видану 2013 року харківським видавництвом «Фоліо». Зрозумів, що Петра Шелеста в наш час оцінюють як націонал-комуніста і патріота України. Народився він 1908 року на Харківщині в багатодітній сім’ї (до речі, сам був багатодітним батьком), родовід від діда-прадіда по батькові — із Запорізької Січі. Після війни в молодому віці Петро Шелест працював у Росії — спочатку заступником секретаря Саратовського обкому партії з авіаційної промисловості, потім у тому ж Саратові парторгом ЦК ВКП(б) на «заводі комбайнів», який випускав... літаки (такою була тоді конспірація «своїх від своїх»). На пост першого секретаря ЦК КП України прийшов з директорського крісла київського авіазаводу...

Вимагав, щоб «московське керівництво дотримувалося декларованих принципів стосовно центру і союзних республік»... Вважав, що варто очікувати більшої пошани до України... Сприяв зміцненню українських національних традицій та формуванню національної пам’яті, рятував відомих українських діячів від репресій... Від обов’язків першого секретаря ЦК КП України Шелеста звільнили у травні 1972-го.

А в червні того ж року на нараді в Москві П. Шелеста критикували «за насильницьке впровадження української мови, в кадрових питаннях — за висування самих українців, за спроби реабілітувати Мазепу, показати Богдана Хмельницького зрадником, переглянути роль Петлюри і Центральної Ради, переоцінити роль Скрипника...».

20 лютого 1973-го в політбюро ЦК КП України засудили книгу П. Шелеста «Україна наша радянська»: «...Положення книги Шелеста неспроможні і політично шкідливі... Провести роботу з вилучення названої книги з бібліотек... Частину 100-тисячного тиражу знищити...».

Після зняття з компартійної роботи Шелеста призначили заступником Олексія Косигіна, голови Ради міністрів СРСР, який вважав, що українську мову взагалі не слід вивчати в школах України. Шелест, як стверджують очевидці, не працював з Косигіним його заступником жодного дня...

...Петро Шелест критики на свою адресу ніколи не визнавав і не сприймав, завжди був впевнений у своїй правоті. Коли після відставки він запитав Леоніда Брежнєва, за що його зняли, Генсек прогугнявив: «...Ти багато виявляв самостійності у вирішенні питань, не зважав на Москву... Були прояви націоналізму...».

Сенс життя у Шелеста був у повсякденній праці. Будучи пенсіонером, Петро Юхимович продовжував працювати в тій же авіаційній галузі — в Україні та в Ленінграді, після відставки прожив ще 24 роки. Кажуть, «на зло» пережив усіх своїх опонентів і відвертих ворогів.

Помер Петро Шелест в січні 1996-го у віці 88 років...

«Петро Шелест був тринадцятим за рахунком лідером парторганізацій України і став єдиним, кого звинуватили в українському націоналізмі...» (Ю. Шаповал, з книги «Петро Шелест»).

Схожі новини