«Посвідчую, що родичі Івана Строжука позволяють йому вступити до січових стрільців»

Українські січові стрільці — українське національне військове формування у складі австро-угорської армії, сформоване з добровольців. Вони відгукнулися на заклик Головної Української Ради 6 серпня 1914 року і стояли під проводом Української Бойової Управи. УСС були українськими частинами на бойовій карті тогочасної Східної Європи, мали велике значення для відновлення військових традицій, для зростання українського патріотизму. А живим символом УСС є пісня “Червона калина”.

Протягом 1914—1916 років поступово формувалася структура Легіону УСС за австрійською моделлю. Осередком добровольців спочатку був Львів, а трохи згодом — Стрий. Легіонерів поділили на два батальйони (за національною термінологією — курені) та один напівбатальйон (напівкурінь). Курені ділилися на сотні по 220 осіб. До складу сотні входили 4 чоти (взводи). Чота складалася з 4 роїв. А один рій налічував 10—15 стрільців. Зазвичай сотня в бойових умовах нараховувала 100—150 вояків, 2 ремісників, писаря та його помічника.

Військові звання в Українському Легіоні використовувалися згідно з національно-історичною термінологією: очолював курінь отаман (відповідав майору), а на всі посади нижче курінного призначались добровольці на власний розсуд. Командира сотні називали хорунжий або ж сотник (капітан). Командування легіоном здійснював полковник або ж підполковник австрійської армії. Часто — українець за походженням.

На одне місце — десять людей!

“Із двадцяти тисяч добровольців відібрали лише дві тисячі, — розповів “ВЗ” начальник відділу використання інформації Центрального Державного історичного архіву України у Львові Ігор Смольський. — Припускаю, що такий суворий відбір був тому, що українцям не довіряли. Австро-угорське командування побоювалося, що українські вояки повернуть зброю на них... Ці побоювання були безпідставними, УСС проявили себе як хоробрі воїни. Є документи, де тогочасна польська преса захоплювалася бойовим духом січових стрільців.

Унікальність цієї формації полягає у тому, що вона була першою українською добровільною. Серед архівних документів є листи батьків з проханням взяти їхніх ще неповнолітніх синів в українську збройну формацію, яка воювала проти військ Антанти, зокрема Росії. Ось цитата з такого листа: «Посвідчую, що родичі Івана Строжука позволяють йому вступити до січових стрільців». Хлопцеві тоді було 17 років... Якщо подивитися на список тих, хто загинув у 1915 році під час бою на горі Маківка, то там є багато 18-19-літніх хлопців”.

Маківка — символ української мужності

“У Росії 2010 року вийшла праця історика Каширіна “Узяття гори Маківка”. Автор восхваляє звитяги російських військ. Поширює думку, що бій під горою Маківка — доленосна перемога Росії, — продовжує розмову пан Ігор. — Хоч росіяни і “взяли” гору, однак бої були дуже запеклими. Суть битви — не так у підкоренні гори, як у героїчній обороні січовими стрільцями Маківки та подальших наслідках. Гора Маківка — це символ української мужності. Попри те, що вона була захоплена росіянами, наші бійці затримали просування їхніх військ”.

Унаслідок оборони Маківки зірвались стратегічні плани московського командування. Здобуття вершини, що планували на 29 квітня, здійснили лише 4 травня, при цьому були задіяні всі наявні російські резерви. Через величезні втрати російські війська не змогли продовжити наступ і вже через тиждень змушені були поспішно відступати перед австрійськими підрозділами, що надійшли. Особливою мужністю під час боїв за Маківку відзначились частини УСС, що відобразилось у народній пам’яті.

До УСС добровольцями йшли люди освічені

Стрільці створили чимало пісень, які не втрачають популярності вже сто років. При Легіоні УСС діяв просвітницький осередок «Пресова квартира», який займався видавничою та агітаційною справами, видавав газету «Самохотник» («Доброволець»), поетичний журнал «Новініана», сатиричні журнали «Бомба» і «Самопал», «Вісник Пресової Кватири», журнали «Шляхи» і «Червона калина». До УСС добровольцями йшли люди освічені. “Серед старшин і стрільців майже 40% було інтелігенції — громадських, політичних діячів, поетів, художників, — пояснив пан Смольський.- На початку 90-х років, ще до проголошення незалежної України, був справжній культ на символи січових стрільців. Пісні живуть і нині”.

Зародок національної армії

Відчутних втрат легіон УСС зазнав на початку липня 1917 року у бою під Конюхами, під час так званої офензиви Керенського, коли в полон потрапив майже весь легіон. Врятувалося лише близько 400 старшин і стрільців. З них сформували новий курінь УСС, який здійснив похід до Збруча, а в лютому 1918 року вирушив у похід на Україну з австрійсько-угорською владою. Згодом австро-угорці приділили курінь до групи полковника Василя Вишиваного.

Українські січові стрільці стали зародком національної армії, їхні військові звитяги мали велике значення для відновлення військових традицій, зростання українського патріотизму.

“У нашому архіві 363-й фонд присвячений Легіону Українських січових стрільців, — розповів Ігор Смольський. — У цьому фонді 279 справ. Нині люди цікавляться як окремими знаменитими персоналіями, такими як Осип Назарук, Олена Степанівна, так і шукають біографічні відомості про родичів, що були в УСС”.