Шлях до Перемоги проліг через жорстокі поразки
Тоді, влітку 1941-го, ми, діти, особливо прислухалися до голосу диктора Юрія Левітана, до інформації про події на фронті під загальною назвою “Від радянського інформбюро” — назви зданих міст і територій він зачитував списками. Німці швидко оточували і захоплювали радянські армії...
Ту війну знаю не лише з книжок і кінохроніки... У повоєнні роки в творах письменників тема війни займала ключове місце. Яку було книжку не розгорнеш — скрізь війна й війна. Довго жили серед руїн у мирний час. Замолоду, коли вже був на офіцерській службі, слухав розповіді колишніх фронтовиків, які продовжували службу в армії й були нашими начальниками і наставниками. Серед них чимало Героїв Радянського Союзу. Ставилися до нас по-батьківськи. У вихідні, які в армії мають умовний характер, фронтовики часто брали основну роботу на себе, нас відпускали на танці, в кіно чи на річку. Були відверті, війну оцінювали не за книжками. На запитання, як почувалися у бою, коли ззаду йшли загороджувальні загони, відповідали чесно: загони в наступах були і ззаду нас, а іноді й поруч з нами — часто вибивали гітлерівців з їхніх окопів разом. А також, бувало, і “драпали” разом. Потім знову наступали... Все залежало від того, який був “калейдоскоп” бою...
Останніми роками, в пенсійному віці, намагаюся дослідити ті військові операції, роль у них як радянських, так і гітлерівських воєначальників. Історики розкрили чимало колишніх таємних сторінок війни — в першу чергу передумови підписання радянсько-німецького пакту про ненапад. Зараз їх можна доповнювати окремими маловідомими подробицями, які підтверджують — Гітлер виконувати той пакт не збирався...
...23 серпня 1939 року Ріббентроп прилетів до Москви. Зі звіту шеф-пілота літака: “На посадку ми йшли з вимкнутими моторами, тож я почув, як Ріббентроп говорив своїм радникам: “Треба приспати недовіру радянських керівників — завтра, як і сьогодні, вони залишаться нашими ворогами. Настане час — і свастика замайорить на місці серпа і молота...”.
Те, що війна скоро дійде до радянських людей, таємницею не було. Була якась “розгальмованість” в мізках. Співали: «Если завтра война, если завтра в поход — будь сегодня к походу готов...». Не були готові... А в перші дні війни співали вже по-іншому: «Если завтра война, так мы пели вчера, а сегодня война началась». «Високий Замок» не раз писав про поразки Червоної армії у перший період війни...
Нелегко було і в 1942-му. Радянське командування запланувало у травні Харківську наступальну операцію. Маршал Москаленко у своїх спогадах писав: “Операція закінчилася ганебним неуспіхом — щодо визволення Харкова. Тому в усій військово-історичній літературі на неї вказують як на характерний приклад невдалої наступальної операції. Я — один з її учасників...”. Другий маршал, О. Василевський: “Причина поразки Червоної армії під Харковом весною 1942 року — прорахунок ставки і Генштабу у визначенні задуму німців й основних напрямів їхніх дій...”. В районі Харкова німці зламали спротив радянських військ під командуванням маршала Тимошенка і спричинили харківський котел: взято у полон 240 тисяч солдатів і офіцерів, 2026 танків і понад дві тисячі гармат. У німців відзначився командувач 6-ю армією Паулюс, якого за харківський успіх Гітлер нагородив Рицарським хрестом.
Це був не останній успіх німців на другому році війни... Ставка Верховного головкомандування намагалася захопити стратегічну ініціативу за будь-яку ціну. Коли восени 1942 року планували широкомасштабні операції, в плани “закладали” й великі втрати своїх воїнів і військової техніки. Сталінградську битву виграли завдяки запланованій паралельно дезінформації для німців через радянського агента, який зі штабу Рокосовського передав у Берлін, що Червона армія 15 листопада наступатиме не під Сталінградом, а під Ржевом. Німці повірили, бо вважли того генерала своїм (ще й нагороджували його). Наступом під Ржевом командував сам Жуков, але німці ретельно підготувалися і наступ відбили. Зате оточення військ Паулюса під Сталінградом для гітлерівських стратегів було несподіванкою. Під Ржевом полягли радянські солдати, офіцери і генерали, не знаючи, для чого насправді їх туди терміново кинули. Скільки загинуло у тій м’ясорубці — досі невідомо (пишуть “тисячі і тисячі жертв”). Як і не знаємо, скільки покладено життів червоноармійців у самій Сталінградській битві...
Нині є свідчення, що навіть Жуков так і не дізнався, що німці були попереджені про наступ під Ржевом. Тому туди й було кинуто велику кількість радянських військ під його командуванням для забезпечення успіху Сталінградської операції, щоб відтягнути резерви вермахту з-під Сталінграда. Важко повірити, що Жукова обмануло своє верховне керівництво, але факт залишається фактом. Вийшло, що у двох операціях підготували дві дезінформації... Німці своїх втрат не приховували, вони давно нам відомі, — навіть те, що 22 січня 1943 року в морози 12000 їхніх поранених залишилися лежати на зруйнованих вулицях Сталінграда, їх Паулюс заборонив годувати. Хто не мав сили тримати зброю, отримували по півбуханця черствого мерзлого хліба на п’ять осіб... На 25 січня на вулицях міста валялося вже 20 тисяч кинутих напризволяще поранених. Крім того, десятки тисяч солдатів і офіцерів замерзли, бо спали прямо на мерзлій землі...
Цікаво, як американський історик Семюел Мітчел оцінив фельдмаршалів Німеччини нацистської ери: “...дійшов висновку: загалом гітлерівські фельдмаршали являли собою на диво посередніх військових діячів. А геніями науки їх тим більше не назвеш...”.
Радянських воєначальників оцінили самі гітлерівці. При обороні Берліна весною 1945 року генштаб рейху підготував рейхсміністру пропаганди Геббельсу досьє на радянських маршалів і генералів з позитивними характеристиками: “Молоді за віком... виключно енергійні люди... доброго народного кореня...” тощо. Геббельс зробив висновок: “Доводиться, хоч як це неприємно, визнати, що військове керівництво Радянського Союзу походить з кращого, ніж наше, класу...”.
