Іронія долі храму Єлизавети

Найвищу у Львові церкву називають «почекальнею на вокзалі життя»

Ігор ТИМОЦЬ. Фото автора

Із висоти польоту птаха відкривається чудова панорама на Привокзальну. На висоті 50 м із даху костелу Ельжбети, чи пак, церкви Ольги і Єлизавети, можна побачити львівський вокзал і крихітних, мов мурахи, людей, котрі метушаться внизу. 110 років тому старенький австрійський цісар Франц-Йосиф, вп’яте відвідуючи Лемберг (у перекладі з німецької — «глиняна гора»), заклав перший камінь під храм у пам’ять про свою дружину — цісареву Елізабет (Сіссі). Її вбив п’ять років перед цим італійський терорист-анархіст десь у Трієсті. Збудували костел за чотири роки, а ще через чотири, у 1911-му, завершили його оздоблення...

ЦЕРКВА ЄЛИЗАВЕТИ — найвища у Львові — 85 м до вершечка найвищої з башт. Про храм казали, що дощова вода з його даху однією ринвою пливе до Чорного моря, а іншою — до Балтики. Будували його львівські залізничники.

«Коли в середині XVIII ст. на пагорбі святого Юра у Львові збудовано показний бароковий храм, то це створило містові помітну звідусіль архітектонічну домінанту. Це, звісна річ, дратувало багатьох римо-католиків, оскільки катедра Святого Юра належить вірним східного обряду. Відплата здійснилася через неповні 200 років, коли на Привокзальній площі вистрелила у львівське небо нічим ракета, висока вежа неоготичного костелу Святої Ельжбети, заслонивши собою святого Юра з боку залізничного двірця. З того часу прибульці до Львова втратили панораму Святоюрської гори... Чого тут більше — релігійної впертості, пихи, творчого суперництва, жаги власництва? Не знаю, але сьогодні Львів вже неможливо уявити без цієї псевдоготичної кічуватої «Ельжбетки», — писав Юрій Андрухович у своєму «Місті-кораблі».

Під час Першої світової війни австрійська влада наказала зняти з львівських дахів мідну бляху і переплавити її на зброю. Ніхто не хотів брати на себе виконання того наказу щодо Ельжбети. Не лише через побожність, а й через 85 м висоти. Кажуть, один єврей таки зголосився — впав і розбився. У період українсько-польської війни 1918-1919 рр. костел, в якому засіли поляки, став мішенню для українців. Костел був пошкод-жений українською артилерією.

Одну легенду повторюють тисячі вірних: коли місто в 1939-му зайняли совєти, то з храму потрібно було познімати ідеологічно неправильні хрести. Знайшовся доброволець, який взявся це зробити, — впав і розбився. Більше охочих не було, тож хрести залишились... На початку вересня 1939-го костел пошкодили німецькі бомби. Під час війни храм діяв, але 4 червня 1946-го його зачинили. У радянські часи у костелі був склад з хімікатами. У нього заїжджали вантажівками. А віруючі несли на поріг храму свіжі квіти.

Зі здобуттям незалежності греко-католики у 1991-му отримали храм у своє користування і реставрували його. Зараз це церква Святих Ольги і Єлизавети. Ось і вибрик історії щодо бажань вірних різних обрядів встановити пальму першості! Цього року на храмі встановили освітлення, яке, мов маяк, може слугувати гостям міста у темну пору доби.

Велетенський простір храму видається порожнім і дзвінким від кроків блискучою кам’яною підлогою. По білих, мов у лікарні, стінах бігають світлі промені з високих подовгуватих вікон. Сувора велич колон, що закінчуються під склепінням, десь у висоті, ніби в небі, нагадують про вічність... Оздоблення виглядає скромно, без надміру. Таке сподобалося би Мартіну Лютеру. Як пишуть деякі оглядачі, «атмосфера нагадує велетенський зал-почекальню на вокзалі життя»...