Маєш город – уже не безробітний

Понад 60 осіб на одне робоче місце. І це не якийсь страшний прогноз. Така ситуація вже зараз є у деяких районах Львівщини. Попри відсутність роботи у селах, держава не вважає більшість селян безробітними. Чому? Про це розповів “ВЗ” директор Львівського обласного центру зайнятості Василь Барилюк.

- Міністр соцполітики Павло Розенко заявив, що в Україні 56% працездатних осіб не мають постійної роботи. Наскільки така цифра відповідає дійсності?

- У нас є деяка плутанина з обрахунками. Офіційна статистика рівень безробіття визначає як співвідношення чисельності осіб, які стоять на обліку у центрах зайнятості, до загальної кількості працездатного населення. На Львівщині ця цифра становить 1,4%. Вона явно не коректна, бо не всі, хто залишився без роботи, звертаються до центрів зайнятості. Багато хто не може отримати статус безробітного, скажімо, ті, що проживають в сільській місцевості та є членами особистого селянського господарства. Тобто якщо ви маєте хату, кілька соток городу, впродовж року перед зверненням до центру зайнятості не працювали понад шість місяців — за законодавством ви уже вважаєтеся зайнятою особою і можете себе прогодувати. Більше того, усі, хто з вами прописаний, теж є членами ОСГ. Ще одна проблема: у нас вважається зайнятою людина, яка працює навіть на 0,25 ставки. Зрозуміло, що на такі гроші ніхто не виживе. Є ще методологія Міжнародної організації праці, коли рівень безробіття визначається шляхом опитування громадян віком від 15 до 70 років на вулиці. За нею у нас рівень безробіття 9,3%. Ми для себе робимо такий аналіз: беремо кількість осіб працездатного віку у кожному районі і порівнюємо з кількістю тих, хто сплачує єдиний соціальний внесок. Цифри сумні. Наприклад, у Золочівському районі з 40 тисяч жителів працездатного віку внески до Пенсійного фонду платить тільки вісім тисяч! Усе решта — тіньова зайнятість та особи, що виїхали на заробітки за кордон.

- Як багато людей, які були звільнені у зв’язку зі скороченням штатів, цього року стали на облік?

- Дуже мало — у межах 6% від загальної кількості. Навіть якщо людину фактично скоротили, роботодавець намагається це оформити як звільнення за згодою сторін. Фірма повинна за два місяці попередити працівника про скорочення, а після звільнення виплатити розрахункові й компенсацію — зарплату за місяць. А ніхто цього не хоче робити. Утім, якщо говорити про динаміку, то чисельність зареєстрованих безробітних порівняно з минулим роком навіть зменшилась на 2 тисячі осіб. Здавалося б, це нелогічно, адже підприємства скорочують виробництво, йде війна. Справа в тому, що спад почався ще у 2013 році — робочі місця почали скорочувати ще тоді. За законом, допомога з безробіття виплачується максимум до року (у середньому ми намагаємося працевлаштувати своїх клієнтів упродовж шести місяців). І коли безробітний втрачає можливість отримувати допомогу, то йому нема сенсу перебувати далі на обліку, і особа знімається з реєстрації. Це також впливає на стан офіційного рівня безробіття.

Кількість працевлаштованих центром зайнятості осіб не збільшується. Але якщо два роки тому ми укомплектували кожну шосту вакансію, то зараз — кожну п’яту: серед 100 працевлаштованих 20 отримали роботу саме завдяки центру зайнятості. Тобто ми почали працювати краще, хоча ситуація на ринку гірша.

- За рахунок чого центр зайнятості почав працювати краще?

- По-перше, підвищили вимоги до персоналу. По-друге, служба переживає модернізацію. Це стресова ситуація для колективу. Йдеться про те, що неефективні спеціалісти будуть змушені пересісти з крісла консультанта у крісло безробітного. Це суттєво мобілізувало колектив. Уже з січня служба зайнятості стане агенцією і буде не лише допомагати шукати роботу, а й брати участь у створенні робочих місць. Є низка пропозицій до законодавства, які сприятимуть створенню нових робочих місць, особливо на селі. Навіть попри те, що багато жителів сільської місцевості не можуть стати на облік, 40% безробітних у нас — з села. Якщо в середньому на одну вакансію в області претендує 12 осіб, то є райони, де за місце праці конкурують понад 60 осіб! І мова не лише про гірські райони, а, наприклад, Жидачівський чи Жовківський райони. Ситуація погіршується, тому ми пропонуємо спільні програми для місцевих бюджетів, які завдяки централізації отримали більше коштів. Їх можна частково використати на створення робочих місць. Приміром, у приватного підприємця чи фермера з 15-20 осіб лише п’ять трудяться офіційно, а у нього мільйон кредиту під 30% річних. Фактично він працює на банк. Якби ми (частково фонд, частково місцевий бюджет) могли компенсувати цю відсоткову ставку, підприємець міг би на зекономлені гроші офіційно працевлаштувати найману робочу силу. Від цього виграв би і місцевий бюджет, бо до нього б надходили відрахування із зарплати, і працівник, який би замість допомоги з безробіття отримував зарплату, йому б рахувався стаж. Ми не маємо бути службою з виплати допомоги з безробіття, а центром працевлаштування. На жаль, більшість наших клієнтів хочуть якнайдовше отримувати допомогу з безробіття. І тільки коли ті виплати закінчуються, починають активно шукати роботу.

- Уряд анонсував, що цього року мають скоротити до 100 тисяч бюджетників. Чи багато бюджетників уже поповнили лави безробітних?

- Дивіться, з березня цього року працівники Державної служби зайнятості втратили статус держслужбовців. Тобто загальна кількість держслужбовців скоротилась на 15 тисяч. Ми також не належимо до бюджетників, оскільки наша служба фінансується не з бюджету, а з Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Суттєвого скорочення бюджетників ми наразі не помітили, і навряд чи на це підуть до виборів. Має бути реформа місцевого самоврядування, і тоді уже місцева влада визначатиме доцільність існування тих чи інших установ — школи, лікарні укрупнюватимуть, об’єднуватимуть. У нашій області є випадки, коли у дев’ятирічній школі навчаються менш як п’ятдесят учнів і працюють п’ятнадцять учителів. Такого собі Арабські Емірати не дозволяють!

- Чи часто по допомогу до Центру зайнятості звертаються переселенці?

- За увесь час послуги центрів зайнятості Львівщини отримали 1448 вимушено переселених осіб. З них працевлаштовано понад 370. Це невелика частка. Ускладнюється для них пошук роботи через дві проблеми. Перша — специфіка професій. Здебільшого внутрішні мігранти працювали на підприємствах гірничорудної, хімічної промисловості, а ці галузі на Львівщині не розвинуті. А за законом ми зобов’язані надати людині аналогічну роботу. Друга — вони переїхали з регіонів, де середній рівень зарплати значно вищий, ніж на Львівщині, а центр зайнятості повинен запропонувати працевлаштування з такою ж винагородою, яка була в особи за попереднім місцем праці. Тому перші півроку переселенці просто отримують виплату допомоги з безробіття. Лише після півроку ми можемо пропонувати їм роботу з меншою оплатою праці чи перекваліфікацію. Десь відсотків 15% повертаються назад або принаймні ближче, де більше шансів знайти роботу за фахом.

- Більшість молодих людей тепер шукають роботу через спеціальні інтернет-портали. Чи не думали над тим, аби об’єднати з ними бази даних? Чи щоб людина, яка втратила роботу, могла подати заявку в центр зайнятості як резюме на сайт — через Інтернет?

- На нашому сайті є повна база даних вакансій по всій Україні. І її можна переглядати з дому. Проблема в тому, що великі компанії, банки не хочуть подавати нам свої вакансії, оскільки вважають, що через центр зайнятості роботу шукають працівники низької кваліфікації. Хоча це далеко не так. Не заперечую, найбільше працевлаштовуємо людей на робітничі професії. Але серед безробітних є багато висококваліфікованих спеціалістів, які втратили роботу через те, що скоротили посаду чи підприємство припинило діяльність. Хочемо, аби на законодавчому рівні закріпили обов’язок роботодавця подавати дані про вакансії до центру зайнятості. Вони не будуть зобов’язані працевлаштовувати тих, кого скеровуватиме центр зайнятості, одначе люди матимуть інформацію про всі вакансії, і це спростить пошук роботи.