«Нехай ця піжама зігріває наших військових»

Навчальний Центр професійно-технічної освіти розташований поруч із Центром зайнятості, що на вул. Княгині Ольги у Львові. Тут усі охочі можуть опанувати фах швачки. Дехто має статус безробітного, а дехто хоче опанувати нову професію.

Навчання триває три мі­сяці. Слухачі складають іс­пити (теорію і практику) та отримують професію швачки другого розряду. У перспективі слухачі курсів зможуть отрима­ти четвертий розряд і шити на­віть верхній одяг.

Вакансій швачок більше, ніж слюсарів

80 відсотків тих, хто навча­ється на швачку на цих курсах, переселенці. Є такі, які виріши­ли кардинально змінити фах. Працювали, наприклад, у лабо­раторії на атомній електростан­ції на Донеччині, а тепер навча­ються шити. Чимало таких, хто вперше побачив швейну ма­шинку…

Окрім жінок, є і чоловіки, але їх останнім часом поменша­ло. Наймолодшій слухачці - 18, найстаршій — 59 років.

Професія швачки вкрай за­требувана. Заробітна плата, яку отримують швачки на підпри­ємствах, від 20 до 30 тисяч грн (залежить від складності вико­нання робіт, швидкості, розряду майстра).

Директорка Львівського центру професійно-техніч­ної освіти Державної служ­би зайнятості Зоряна Плахот­нюк каже, у жовтні у Львівській області було дві тисячі вакансій швачок.

— Легка промисловість на Львівщині стрімко розвиваєть­ся, — каже пані Зоряна. — Вакан­сій швачок навіть більше, ніж га­зозварювальників та слюсарів, хоча ці професії теж дуже затре­бувані на ринку праці.

Про те, як опанувати фах швачки, журналістці «ВЗ» роз­повіла майстер виробничого навчання Центру професій­но-технічної освіти Держав­ної служби зайнятості Ната­лія Енджієвська.

Бавовна була лише з дитячими малюнками…

…У майстерні дві кімнати. Тут потужна технічна база. Є багато універсальних швейних машин, нещодавно придбали ще й ви­шивальну. Також є крута прасувальна дошка, яка нагрівається, щоб краще було прасувати.

— Окрім того, що наші слуха­чі навчаються, робимо корисну справу. Шиємо чоловічі адаптивні піжами для поранених військових, — розповідає журналістці «ВЗ» пані Наталія. — Також чоловічі труси.

Поранені бійці переваж­но лежачі, їм складно перео­дягатися. Тому виникла ідея — шити адаптивні піжами. Ми розробили декілька моде­лей, зараз шиємо піжами теплі.

Тканина — бавовна. Якщо є рана, то цей матеріал найзруч­ніший. Траплялося, що бавовна була лише з дитячими малюнка­ми… Врешті-решт ми знайшли хороший варіант.

У такій піжамі військові почу­ваються комфортно. Якщо лю­дина не має, наприклад, однієї руки, їй складно защіпнути ґудзи­ки. На наших піжамах — липучки: притиснув — і вона защіпнулася. Є липучки на рукавах. Якщо потріб­но провести медичні маніпуля­ції, сорочку не треба знімати. Такі самі липучки на штанах.

Ми пошили кишеню спере­ду. Якщо людина пересувається на кріслі колісному, їй зручніше у таку кишеню покласти, напри­клад, телефон.

У кожної швачки свій «кілометраж»

Я тим часом поспілкувалась з переселенками, які опановують фах швачки. Пані Оксана Ничи­поренко з Херсона.

— До війни я працювала у ди­тячому садочку, — розповідає жінка. — У Львові вирішила зміни­ти професію. Шиття мені з дитин­ства подобалося, але не було на­годи вдосконалити навички.

Багато чого тут навчилася. Дивитись відео в Інтернеті до­бре, але коли майстер наживо все розповідає та показує, це значно ефективніше.

Після завершення курсів піду у Центр зайнятості, щоб мені до­помогли знайти роботу.

(Пані Оксана орендує у Львові квартиру, разом з «комуналкою» платить 9 тисяч грн. Її чоловік — військовий, у них двоє дорос­лих дітей. Родина втратила жит­ло у Херсоні. Але пільг на оренду квартири у Львові пані Оксана не має. — Авт.).

— Тішуся, що можу бути ко­рисною для наших військових, — веде далі переселенка. — Нехай вони будуть здорові, а ця піжа­ма їх зігріває. Знаю, що таке бо­йові дії. Я п’ять місяців прожила в окупації… Бачила на власні очі, що таке «русскій мір»…

А ось пані Аня — з Донеччини. Поки розмовляємо, вона продо­вжує шити…

— У Львові я з квітня 2022 року, — каже переселенка. — Зі мною троє дітей. Живемо на Сихові у модульному містечку.

Раніше жили у селі. Моїй мамі було 80 років. Торік у неї стався інсульт. Вона померла. У селі ро­боти не було, тому ми переїхали до Львова.

Шию я давно. Вдома займа­лась пошиттям та ремонтом одягу. Коли приїхала у Львів, ста­ла на облік в Центрі зайнятості. Записалася на курси шиття. Тут зможу отримати розряд швач­ки. На підприємстві цей розряд можна буде підвищити.

— Ваша мета — отрима­ти розряд швачки та знайти у Львові роботу?

— Так. Житло на Донеччині ми втратили… Тому наразі зали­шаємося у Львові. Мій старший син — військовий, зараз на сході (У пані Ані виступають сльози. — Авт.).

Наостанок Наталія Енджієв­ська розповідає про іспити, які слухачі складають після завер­шення курсів.

— Окрім практичних завдань, слухачі також складають теоре­тичні завдання, — каже майстер виробничого навчання. — Пере­важно усі складають успішно, проблем не виникає.

Адаптивні піжами — досить складний виріб. Тільки липучок ми пришиваємо на піжаму близь­ко 50! Має бути точність, рівнень­кий шовчик… Такі вимоги також у роботодавців на підприємстві.

— Скільки часу потрібно вчитися, щоб строчка справді була рівною?

— Треба дуже-дуже багато шити! (усміхається. — Авт.). У кожної швачки свій «кілометраж» цієї строчки, щоб вона була рів­ною. Це напрацьовується з до­свідом.

Часто люди приходять на кур­си і кажуть, що це не їхнє або що такого ніколи не робили… Але з часом все у них виходить.

Матеріал підготовлено за ініціативи Національної спілки журналістів Українив межах Проєкту Ukrainian Media Fund за підтримки незалежний місцевих медіа в Україні за сприяння The German Marshall Fund of the United States