Несолодка доля солодкого кавуна

Галина Ярема
- 18.08.2015, 15:00
- 11.3K

Журналіст «ВЗ» з’ясовувала, чому ціни на сезонні овочі ростуть, як на дріжджах

Уже кілька років поспіль їжджу раз на тиждень купувати продукти на “Шувар”. Тут усе свіже, бо продають відразу з машин, та ще й значно дешевше. Бо на інших ринках перекупники “затаряться” на гуртовому ринку і деруть три шкури. А на “Шуварі” ті, хто продає з машин, намагаються свій товар за день-два скинути і “перекрутитися” за новим. Бо, як з’ясувалося, не вигідно фінансово вистоювати кілька днів. Та й овочі-фрукти не полежать довго...

Дехто дивується, що ціна на кавуни і дині у сезон — космічна. Бо за кілограм дині просять по 15 гривень, за кавун — 4. Та, якщо пройдете увесь ринок, там, аж під лісом, ті самі дині продають по 10 гривень за кілограм, а кавуни по 3-3,50 грн. Сусід мені хвалився, що купив кілька кавунів по 10 гривень за штуку. Казав, якби мав ще дві руки, то взяв би ще кілька. Бо такої ціни більше нема ніде. Спробувала і я собі поторгуватися за кавун. Пані Світлана, яка привезла цілу фуру баштанних смаколиків, за три гривні може продати їх хіба що на гурт. А це від десяти штук. “За менше навіть не просіть. Не буде! Нема економіки!” — нервово відпалила. За словами жінки, заробити зараз дуже складно. По-перше, у Херсоні треба мати блат, щоб купити солодкий стиглий кавун. Бо можна приїхати, а хтось перед вами накинув кілька копійок господарю, і він вирізав поле кавунів. Винайняти фуру — задоволення дороге. Якщо пощастить сторгуватися, викладете за поїздку 24 тисячі гривень. Дехто “дере” і по 28 тисяч. За в’їзд на “Шувар” з великої машини треба заплатити 300 гривень. Машину у своєму розпорядженні можна тримати два дні. На третій день водієві доведеться заплатити 300 гривень, плюс стільки ж знову за місце. Від почутого мені волосся дибки стало. І справді, як сказала пані Світлана, “економіки не буде”.

Продавці-чоловіки не люблять “зливати” інформацію незнайомцям. З жінками можна швидше “добазаритися”. Пані Леся, яка практично “прописалася” на “Шуварі”, торгує овочами і в спеку, і в холод. У неї “своє” місце. За в’їзд платить, як всі, — 300 гривень, а далі може стояти, скільки душа забажає. Вносить у касу 3 тисячі гривень на місяць, і ніхто не має права на її “викуплене” місце поставити свою “колимагу”. Цього разу пані Леся торгує помідорами. На гурт віддає свій товар по чотири гривні за кілограм, вроздріб дешевше як за п’ять не віддасть. Пані Леся не завжди заїжджає чи виїжджає за межі ринку. Побачила, хто заїхав “новенький” зі свіжим товаром, закупила всю фуру і сидить собі підторговує.

Якщо ви не “крутите” важковаговим транспортом, можна заїхати на “Шувар” автівкою. Хочете щось купити — платіть 6 гривень. Хочете продати — так само. З “буса” доведеться викласти за в’їзд 150 гривень. Пані Ганю на “роботу” возить зять або син. Вона має своє місце за прилавком. За метр платить 60 гривень на день. Вагу пані Ганя не бере. Каже, не вигідно. Бо за користування треба віддати ще 15 гривень, плюс від п’яти до десяти за “санстанцію”... Пані Ганя в’яже у пучки буряк, моркву, кріп, цибулю... І так щодня.

Іноді ми дивуємося, що продавці з нас деруть три шкури. Тепер розумію, чому огірочки, маленькі, як пальчики, по 12-13 гривень. Сонце спалило, а ті, що вдалося врятувати, мають покрити витрати.

Овочі і фрукти — не одяг, який може висіти у магазині не день-два, а тижні й місяці. Усе свіже швидко в’яне і гниє. Збитки від зіпсованого товару має покривати той, що вцілів і який пощастило продати...