Україна виграє війну, якщо увійде до ЄС. А якщо не увійде, то програє

Усі коментують нещодавні "мирні" переговори у США. Дозвольте мені додати власний аналіз. На мою думку, найбільшою небезпекою для України є зовсім не воєнний ризик. ЗСУ є найсильнішим і найздоровішим активом України, і на фронті чи під час морських атак і знищення російської нафтової інфраструктури Україна прекрасно дає собі раду. 

Найбільший ризик для України пов'язаний з можливим провалом модернізаційних реформ, неухваленням решти законодавства ЄС на фінальному етапі переговорів і зривом вступу України до Європейського Союзу в рамках наступного розширення, запланованого на 2028-2030 роки.

"Грузинська мрія" також не була проросійською... 

Ми це вже проходили. Помаранчева революція 2004 року мала на меті забезпечити швидкий вступ України до ЄС. Ці прагнення були відкинуті, причому зовсім не внаслідок зовнішніх атак: українці самі, без примусу, на вільних і демократичних виборах накликали на себе нещастя, обравши Януковича.

Імовірна нова поразка України виглядатиме не інакше. Не на фронті, а на виборах, коли розчаровані українці виберуть (аби так не сталося!) другого Януковича, другу "Грузинську мрію". І це зовсім не будуть політики з проросійською риторикою: на цьому етапі це неможливо. "Грузинська мрія" також не була проросійською. Грузини просто "набрид" прозахідний реформатор Саакашвілі.

Тепер українцям можуть "набриднути" політики, яких асоціюють з війною і стражданнями. Мали до чогось привести — до ЄС і НАТО — а приведуть замість цього... Якщо приведуть до членства в ЄС у 2028, 2029 році, Україна переможе й буде розвиватися, модернізуватися й боротися з корупцією. Громадські настрої будуть сповнені ентузіазму, попри усі страждання. Якщо ж Україна не увійде до ЄС, то буде величезне розчарування. Його підживлять поширений ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) і прихід до влади "силовиків", які зовсім не будуть зорієнтовані на реформи, Європу й дружбу з Польщею. І це не може закінчитися добре.

Надто добре знаю Україну й імпульсивний характер українського суспільства, аби виключати можливість повторення того, що спіткало цю країну за останні 30 років: популізму в стилі Юлії Тимошенко, зосередження на символах і емоціях замість реформ і економічного зростання... Культ фізичної сили (протести, революції, ефективний опір російським загарбникам) - і водночас менша повага до повсякденного верховенства права, до праці, орієнтованої на результат, до виснажливих, але нудних реформ і змін законодавства, до діалогу й інтелігентських дискусій, які просувають інші країни вперед. 

Українці часто висміюють білорусів, мовляв, ті надто м’які, саме тому не дали раду зі своєю революцією 2020 року, адже перемога над режимом вимагає насильства й готовності до жертв, а не діалогу й дипломатії. І справді, українці готові до такого військового й парамілітарного героїзму, тоді як білоруси більше готові до освіти, діалогу, особистісного розвитку та щоденного буття мегафайними, порядними й симпатичними людьми... Що, однак, не переможе лукашенка. Але те, що корисне під час війни, стає прокляттям після її закінчення.

Чого, на мою думку, прагне путін? 

Утягнути Україну в різні сценарії, пов'язані з "розмитістю" кордонів, нечітким статусом окупованих територій, спільним управлінням Запорізькою АЕС і спільним управлінням Донбасом. Це стара російська гра, ще з 1991 року. Те саме зробили в Молдові, створивши Придністров'я, у Грузії, створивши невизнані республіки, у Вірменії та Азербайджані, втягнувши їх у безглузді конфлікти через Карабах.

Парадоксально, але в одному Трамп мав рацію: путін справді здатний піти на дотування України дешевою електроенергією, бо це його стиль. Завжди так робив - дешевий газ, дешева електрика, щоб тільки узалежнити від себе, щоб тільки ця країна не пішла в бік  Європейського Союзу. Саме такою буде ставка путіна після потенційного заморожування конфлікту.

Відбудуться вибори – президентські, потім парламентські. Зараз фаворитом є Валерій Залужний. Не знаємо, як керуватиме, це велике невідоме. Але завжди можна також "відкопати" Тимошенко, яка ідеально надавалася би на роль кандидатки, що реалізує інтереси кремля. Наратив той самий, що й завжди: ЄС - це абстракція, геї і замах на православні цінності, але все може бути добре тут і зараз, бо можемо мати дешеву електроенергію і дешевий газ.

Звісно, ​​можна сказати, що українці на це не підуть - після всього, що росіяни з ними зробили. На жаль, багато українців і досі не вилікувалися від своєї російськомовності... Постійно читаю, як нормальні українці обурюються своїми громадянами, "ватниками", які  навіть під час авіанальотів виправдовують росію... Сьогодні, звичайно, це маргінали, 10-15% українського суспільства, але вони є. 

Тим часом набирають силу таке явище, як антивоєнні блогери, які "хейтять" мобілізацію, будуючи на цьому популярність і здобуваючи симпатії частини суспільства. Пропаганда путіна будуватиметься якраз на такому пацифізмі й розпачі. "Ми воювали, люди гинули, їх калічили, країну знищено - і навіщо все це було?" – запитуватимуть навіть ті люди, які сьогодні мають зовсім інші настрої і хочуть боротися до кінця.

Зрештою, те, що дратує польських ультраправих, а саме молоді українці, які живуть у Польщі й не переймаються війною, теж є прикладом: люди, що обирають особистий конформізм, замість того, щоб будувати кращу європейську Україну, живучи, наприклад, у безпечному Закарпатті.

Отже, як уникнути (нам також) катастрофи? 

По-перше, міцні й однозначні кордони. Жодних недомовок і невизначених ліній. Частина України, яка залишиться під контролем Києва, має стати "українською ФРН", а інша частина — "українською НДР". Разом із поступовою нормалізацією цього вимушеного стану, без перехідних зон. 

Сьогодні це абстракція, але нова лінія розмежування має бути створена таким чином, аби відповідала умовам для вступу цієї частини України (ФРН") до Шенґенської зони, через 10-20 років. Саме так треба про це думати. Прикладом хай буде Фінляндія, яка на схожих засадах втратила частину своєї території - але є частиною Шенґенської зони. Фінсько-російський кордон чітко визначений, а на окупованих росією частинах Фінляндії немає жодних перехідних чи вільних економічних зон, як путін хоче зробити з Донбасом, немає спільних електростанцій. Відрізати ту ракову пухлину й усе, увійти до ЄС, Шенґену й зони євро. 

По-друге, 2026 рік має стати роком пришвидшення переговорів про вступ до ЄС, реформ, реформ і ще раз реформ. Польща повинна сприяти цим реформам на всіх рівнях і ставитися до них як до пріоритету.

Молдова, сподіваймося, уже в 2026-2027 роках мирно розв'яже проблему Придністров'я (працює над цим), здійснить реформи й також приєднається до ЄС.  

Тішуся, що Болгарія увійшла до зони євро. Це сигнал, що в цій частині Європи, у Чорноморському регіоні, ЄС розширюється, а не скорочується. Це добрий знак для України.

Розраховую на велике розширення ЄС у 2028-2030 роках, яке охопить Україну, Молдову, Албанію, Чорногорію і Північну Македонію. Остання перебуває в найслабшій позиції, і було би добре, якби Польща їй допомогла. 

Аби тільки не завершилося так, що до ЄС вступить тільки Чорногорія, або тільки Чорногорія і Албанію - і на тому буде кінець на багато років. 

Якщо так станеться, це буде виключно провина України та Молдови. Реформи самі себе не зроблять. Якщо так станеться, для Польщі це буде біда. Україна зануриться в хаос і грузинську модель, перетворившись на військову диктатуру – розчаровану й ворожу до Польщі.

Тож зробімо усе можливе, щоб цього не сталося.