Як фотомаестро Василь Пилип'юк змушував ридати українців у росії

А ще на згадку приходить розповідь-сповідь близької мені людини, яку Пилип'юк-старший одного разу ощасливив своїми роботами.
Було це, здається, років чотирнадцять тому, коли ніхто з нас не міг навіть у страшному сні уявити російської навали. 

У гості до свого дядька Ігоря  на Львівщину з далекого Уралу вперше приїхала його 25-річна племінниця Ірина. Молода росіянка була дуже вражена гостинністю  української родини, цілий тиждень захоплювалася мальовничими краєвидами, просто шаленіла від міста Лева, знимкувала все підряд. Шкодувала, що разом з нею через зайнятість не міг цього разу приїхати її батько Георгій, корінний галичанин...

Після гостин проводжали Ірину додому, як належить. Спакували повні торби смаколиків на дорогу, подарували їй розкішну літню сукню з ручною вишивкою, яку вподобала собі на ринку  "Вернісаж". Окремий подарунок передали татові-братові, який  про Україну, про рідне село і друзів спрагло розпитував у кожній телефонній розмові з чужини. Насамкінець дядько Ігор пішов у музичну крамницю і накупив півтора десятка компакт-дисків з українськими піснями - від "Ой, ти, дівчино, з горіха зерня..." Дмитра Гнатюка  до  "Зеленого жита" Оксани Білозір. По дорозі ще завітав у фотогалерею  Василя Пилип'юка, придбав там три його фотоальбоми, в яких тонко передано красу чи не кожного куточка України, всіх її регіонів. Коли маестро  дізнався, для кого саме призначено цей презент, то написав кілька теплих, душевних слів на пам'ять землякові, що жив біля чужих гір... 

Згодом пан Ігор розповідав мені, що найбільше враження на брата Георгія у пакунку з любої йому України справили не домашнє сало, запечені кури і смачнющі пляцки - хоча влаштували біля цього добра велике сімейне застілля. А оті платівки і оті книги. Через кілька днів після їх отримання з Уральщини зателефонувала дружина Георгія - Аріна, за професією кухар-кондитер. Не могла надякуватися за передані харчі. А потім, переборюючи хвилювання, сказала:
"Ти знаєш, Ігоре, найбільше я вдячна Тобі за диски з прекрасними вашими українськими піснями. І за оті три фотокниги. Оце зараз я з Тобою розмовляю на кухні, а мій чоловік прийшов з роботи,  зачинився від усіх у вітальні - і слухає рідні мелодії, уже вкотре перелистує книги-фотоальбоми. І ридає, як мала дитина. Ми з донькою йому не заважаємо..."

А я хочу подякувати Василеві Пилип'юку за те, що своєю творчістю багатьом галичанам, подолянам, волинянам, слобожанцям, яких доля закинула у далекі світи, весь час нагадує, що вони - українці. І так само, як мого знайомого Георгія, змушує їх ридати...