У тиші народжується справжнє «я»

У світі на 100 мільйонів більше самотніх, ніж прогнозувалося у 2017 році.

Але ця тема і проблема не нова. Про неї говорили ще задовго до появи Фейсбуку чи Instagram.

Адже самотність це не лише відсутність людей поруч. Це про внутрішній стан, коли бракує відчуття зв’язку. 

Філософи часто відрізняли самотність від усамітнення.  Самотність - це вимушений стан 
Усамітнення - це обране. 

І саме воно, на думку багатьох мислителів, допомагає людині розвиватися.

Артур Шопенгауер писав: «Людина може бути собою лише тоді, коли вона сама. Якщо вона не любить усамітнення, вона не любить свободи, адже лише на самоті вона по-справжньому вільна».

Фрідріх Ніцше додавав: «Моя самотність не залежить від присутності чи відсутності людей. Я не терплю тих, хто краде моє усамітнення, не пропонуючи справжньої присутності».

Жан-Жак Руссо вважав, що саме у внутрішній тиші людина знаходить мир і надію: «Лише в собі я знаходжу втіху, спокій і розраду».

І навіть античні стоїки, мої улюблені Сенека та Марк Аврелій, бачили в усамітненні не втечу, а спосіб очиститися від шуму світу, зрозуміти себе, знайти рівновагу.

Але маємо визнати - це дуже не просто. Недаремно Арістотель писав: «Хто насолоджується самотністю, той або звір, або бог».

Тобто не кожному вона дана, але саме в ній можна сягнути меж людського і божественного.

Тому, коли ми говоримо про кризу самотності, варто пам’ятати, що бути наодинці не завжди означає бути одиноким. 

Іноді саме в тиші народжується справжнє «я».

Джерело