Чому я маю любити концтабір, який називався срср?

Дана Ярова
- 15.09.2025, 16:00
- 615

Я розповім історію свого роду з боку батька і матері. Одного з прадідів зі сторони мами розстріляла червона армія на очах його дружини та трьох дітей. Моя прабабуся, яка прожила до 98 років, і яку я добре пам’ятаю, нікому й слова не сказала — чому, за що, і ніколи не розповідала про наш рід. Лише після проголошення незалежності України, коли відкрили архіви, ми дізналися, що вона походила зі шляхетного заможного польського роду

Іншого прадіда, теж поляка, розкуркулили. Він мав господарство, худобу, землі. Йому запропонували стати головою колгоспу. Він відмовився та поїхав у москву правду шукати. Знайшов — у ГУЛАГу. Реабілітований посмертно в «хрущовську відлигу».

Бабуся вийшла заміж за діда в період Голодомору. Дід вважався зажиточним, бо мав мішок зерна, який не встигли віджати комуністи.

Два діди загинули під час Другої світової. Дві бабусі лишилися самі, кожна тягнула післявоєнні роки з чотирма дітьми. Голод, холод, нестача всього — це все, що я чула від батьків. Так проходило їхнє дитинство.

Далі був «інтернаціональний борг» мого старшого брата. Я досі не розумію, що він робив у мусульманській країні — Афганістані. Повернувся в родину, яка самотужки витягувала його зі страшенного стану. І не хочу описувати всіх жахів, які проживала родина, поки він інтегрувався після двох років пекла в цивільне життя.

1986 рік. Я добре пам’ятаю, що робила 26 квітня. У бабусі на городі дитиною садила картоплю в Бородянському районі. Дуже спекотно було того дня і дуже вітряно. Всі новини мовчали. Оскільки батько був дотичний до військово-промислового комплексу ссср, майже в той же день вдома з’явився дозиметр. Я пам’ятаю, як він водив ним по моєму одягу, і як він дзижчав.

1 травня того ж року я була на демонстрації «Мир, труд, май». Вивезли нас лише через місяць. І саме завдяки цьому перший мій візит в онкоцентр на Верховинній був у 19 років. Тоді ж була й перша операція.

З 2014 року в мене почалася війна. Я не хочу розповідати, що я пережила - і що бачила. Для кого війна була — пояснювати не треба. Для кого не було — не поясниш.

З 2022 року — повномасштабне вторгнення від країни, яка раніше була з нами в одному сересері.

І вже мої діти живуть у країні, де йде війна, сплять під обстріли. Але, слава Богу, їм не треба пояснювати, де ворог і що з ворогом треба робити.

А тепер поясніть мені: за чим я маю ностальгувати?

За пломбіром чи докторською ковбасою?

За коричневою формою, від якої нудило?

За колготками з витягнутими колінами?

За тим, що в срср сексу не було?

За записом у щоденнику: «гарна дівчинка, тільки ходити строєм не вміє»?

За чим?

Джерело