Світ дуже змінився, але виклики для свободи слова не зникли, навіть навпаки

Сергій Таран
- 18.03.2025, 12:00
- 84

Величезна повага і вдячність до цілих поколінь журналістів Голосу Америки/Радіо Свободи. Вперше про «голоси свободи» я дізнався ще у дитячому віці, в останні роки існування радянської імперії. Тоді зі слів дорослих, які говорили про політику пошепки, я зрозумів, що якісь дуже важливі новини були почуті по «голосах». Так я вперше дізнався і про радянську інтервенцію в Афганістан, і правду про Чорнобильську катастрофу

Ці «голоси» ретельно глушилися радянськими спецслужбами, але вони все одно уважно вислуховувалися і передавалися у тодішній дисидентській київській тусовці (Хто б тоді міг подумати що їх остаточно заглушать за розпорядженням не з Москви, а з Вашингтону!)

Я навіть навчився сам ловити ці «голоси» на ламповій радіолі «Rigonda» і для мене почуте стало частиною мого політичного дорослішання.

Вже коли дорослим мені довелось бувати у Вашингтоні, мені щастило майже завжди бувати у редакції «Голосу Америки». І для мене ті коридори виглядали не журналістськими редакціями, а живим павільйоном музею боротьби за права і свободи…

Якщо комусь в Америці треба дякувати, то це в тому числі їм – тим, хто працював у цих коридорах.

Світ дуже змінився, але виклики для свободи слова не зникли, навіть навпаки.

І тому я знаю, що традиції свободи, і журналісти, які працювали там донедавна нікуди не зникнуть. Все варте не зникне, і всі достойні обов’язково повернуться і проломлять всі стіни. Бо свободу ніколи не спинити.

Джерело