Як Зеленський три години «метав бісер» перед фанатом путіна

Є таке поняття – інформаційна гігієна. Для відповідального журналіста це означає не брати інтерв’ю у персонажів, які просувають шкідливі чи ворожі наративи. Аргумент, мовляв, інтерв’юєр може вступати з таким токсичним співрозмовником у полеміку, за­ганяти його в кут, займатися викриттям тощо, для мене не переконливий, оскільки такі діячі, як правило, ігнорують журналіста, а зухвало «гнуть свою лінію», використовуючи інформаційний майданчик. З такими мають вести розмови не журналісти, а компетент­ні органи. На жаль, далеко не всі колеги дотримуються такої гігієни і часто хайпують на зашкварних гостях…

З американським подкастером ситуація дзеркальна. Лекс Фрідман – явно пропутін­ський персонаж. Він цього і не приховував під час інтерв’ю з Зеленським. Його пасажі на кшталт «путін любить російський народ» свідчать про цілковиту заангажованість та зачарованість російським диктатором. Звідки цей фанатизм, можна тільки здогадува­тися. Чи був свого часу завербований, зважаючи на те, що його сім’я родом з срср? Чи черговий так званий корисний ідіот? Принципового значення це не має.

Фрідман під час інтерв’ю поводився як агент впливу кремля. Навіть спроба схили­ти Зеленського давати інтерв’ю російською мовою скидалася на звичайну провокацію з метою підставити українського президента та спровокувати гостру критику на його адресу з боку патріотичної частини суспільства. На щастя, Зеленський не піддався на цей «розводняк». Тож виникає логічне питання: з якою метою Фрідман приїхав до Киє­ва і вирішив взяти інтерв’ю у президента країни, яку його улюбленець путін методично знищує? І чи доцільно було Зеленському з ним зустрічатись та три години «метати пе­ред ним бісер»?

Чи не було це черговою спецоперацією? Вже навіть не знаю чиєю... Чи Трампа-Мас­ка як такий собі пробний камінь? Чи путінських спецслужб? Втім, і у перших, і у дру­гих мета може бути однакова (якщо не спільна?): промацати Зеленського на предмет готовності до болісних компромісів? Фрідман проштовхував цю ідею протягом усього інтерв’ю. Зрештою, прямим текстом сказав: «У таких випадках компроміс потрібен, щоб домовлятися».

Американський подкастер поводився як адвокат диявола. В якийсь момент це «діс­тало» і вивело з рівноваги Зеленського. Він запитав Фрідмана, звідки той знає, чого хоче путін і на що він готовий йти. «Тобі це путін сказав?», – емоційно відреагував Зе­ленський на слова Фрідмана, що путін готовий сісти за стіл переговорів. Фрідман трохи розгубився і відповів, що ніколи не зустрічався з путіним, але «у мене є таке відчуття, що путін готовий до переговорів, оскільки Трамп готовий, і я сподіваюсь, ви готові»… А потім додав, розуміючи абсурдність своїх слів, що це не відчуття, а мрія: «У мене є мрія, щоб ви троє зібралися в одній кімнаті». І після цього запитав: «Хочу зрозуміти, як ви­глядають гарантії безпеки, які задовольняють Україну і… росію?». Тобто знову просунув кремлівський наратив, мовляв, росії щось загрожує. Нагадаю, саме якоюсь міфічною загрозою путін виправдовував агресію щодо України: як превентивний хід, на який його змушує Захід… Озвучуючи тезу про гарантії безпеки для росії (а це прямий натяк на від­мову України від НАТО) Фрідман, по суті, виправдовує саму агресію…

Не знаю, кому належить ідея дати інтерв’ю хитрозробленому фанату путіна. Очевид­но, сподівались, що через Фрідмана можна передати сигнали Трампу, достукатись до нього. Тобто всі у цьому двобої сподівались одне одного використати.

Український президент справді у вкрай складній ситуації – перебуває, як кажуть, між молотом і ковадлом. З одного боку – виснажений війною український народ, який по­при все не готовий на мир за будь-яку ціну, тобто на болісні компроміси, з іншого боку – Трамп, який якраз готовий на мир за будь-яку ціну, точніше, ціною інтересів України.

Тиск з двох боків заганяє Зеленського у безвихідь. Але відчайдушна спроба загра­вати з Трампом і Маском приречена на провал, бо нова адміністрація Білого дому своє ставлення до Зеленського давно сформувала. І вже не раз продемонструвала.

Зеленський в інтерв’ю лестив Маску, який нещодавно принижував і знецінював не лише українського президента, а й українську державу. Нагадаю, Маск висміяв фразу Зеленського «США не можуть змусити нас «сидіти й слухати» за столом переговорів. Ми – незалежна країна». Маск прокоментував її знущальними смайликами і словами: «У нього (Зеленського. – Авт.) дивовижне почуття гумору». Вже мовчу про насмішки, які дозволяв собі на адресу президента України старший син Трампа. Зокрема поширив хамський ролик, де обраний президент Трамп ногою виштовхує Зеленського з обкла­динки Time. Маск, до речі, поставив під цим постом смайлик…

Усі ці глузування команда українського президента проковтнула. І після цього Зе­ленський в інтерв’ю Фрідману розсипається у компліментах Маску та напрошується на інавгурацію новообраного американського президента. Хоча Трамп Зеленського не за­просив. Але поблажливо додав: якщо приїде без запрошення, то не вижене його... Таке зауваження – черговий прояв зневаги. Підлабузництво Зеленського до Трампа і Маска, бажання сподобатися, звісно, можна списати на хитрість, але навряд чи це спрацює.

Зеленський вміє подобатися простим, наївним людям, проте ані Трамп, ані Маск та­кими не є. Розраховувати, що він зможе зачарувати своєю харизмою нових господарів Білого дому, марні. У цих нарцисів своя харизма ого-го!

Але повернімося до місії Фрідмана. До інавгурації Трампа залишились лічені дні, а обіцянку закінчити війну за 24 години треба виконувати.

У Трампа єдиний шанс досягти бодай тимчасового перемир’я – «заламати» Украї­ну, аби погодилась на болючі поступки: визнала так звані територіальні реалії (вислів з арсеналу путіна) і відмовилась від намірів стати членом НАТО. Це той мінімум, який може тимчасово задовольнити путіна і дозволить йому «зберегти обличчя». Нова ад­міністрація Білого дому вже не раз через різного роду посередників закидала вудку в бік України і промацувала нашу готовність до несправедливого миру. Фрідман лише черговий такого роду «миротворець». При цьому про жодні принципові поступки з боку кремля не йдеться. Принаймні ніхто з так званих миротворців їх не озвучує… Ба більше! Путін устами свого прессекретаря пєскова заявляв, що не бачить підстав для мирних переговорів. Тобто навпаки – піднімає ставки. Так виглядає, що єдиний «компроміс» з боку агресора – це припинення активних бойових дій. І можливий він за умови, що Україну змусять до часткової капітуляції. Зеленський не готовий на такий самовбивчий крок. Щоправда, ми не знаємо, що залишилось за лаштунками триго­динної розмови… А в тому, що подкастер напередодні поїздки до Києва зустрічався зі своїм приятелем Маском, а може, і з Трампом, у мене немає жодних сумнівів. Якщо Фрідман публічно роздавав компліменти путіну і схиляв Україну до болісних компро­місів, уявляю, що він казав Зеленському «не для преси»… Втім, не він перший, не він останній. А ЗСУ – своє робити!