«Мирний план» Трампа — гра у піддавки з путіним?

Лише домовленістю про припинення вогню з обох боків можна «зупинити війну за 24 години».

Якщо зовсім спростити план Трампа, то Україну змушують, по суті (а не формально) відмовитись від територій, а імперію зла просто… перепочити.

Як бачимо з останніх заяв багатьох європейських лідерів, саме так наші союзники бачать «справедливий мир». Заява номіно­ваного спецпредставника Трампа з питань України та росії, від­ставного генерала Кіта Келлога про те, що Америка не дасть нам зброї, якщо Зеленський відмовиться сісти за стіл переговорів з путіним, — цинічний шантаж, вибір без вибору, «примушення Укра­їни до миру», точніше, до завуальованої капітуляції, відкладання, війни: росія матиме час попрацювати над помилками 2022 року, ґрунтовно підготуватися — і вдарить з новими силами, аби оста­точно вирішити «українське питання» та закінчити те, що розпоча­ла у 2014-му.

Україну за цей час будуть усіляко послаблювати. Обіцянки на­дати нам ще більше зброї — від лукавого. Ніхто зброї у період так званого перемир’я нам давати не буде, бо це може бути розцінено як елемент ескалації чи навіть провокації путіна. Саме такі аргу­менти звучатимуть від проросійських миротворців, яких чимало як в Америці, так і в Європі. Прізвища їх ми знаємо — від Орбана і Фіца до Маска і Папи Римського. З’являться і нові. Не виключаю, що серед них буде і сам Трамп.

Замороження конфлікту з врахуванням «територіальних реа­лій» виключно на руку росії. Це гра у піддавки з путіним. І він чудово це розуміє, а демонстративне небажання сідати за стіл перегово­рів та постійна ескалація з його боку — лише для підняття ставок у переговорах та бажання завуалювати цей очевидний факт. Мов­ляв, «тримайте мене семеро, мені перемир’я не потрібне, бо я пе­ремагаю на полі бою і щодня відвойовую новий шмат української землі».

Насправді, попри певні успіхи на фронті, путін загнаний у паст­ку, і продовження війни на виснаження для нього безперспектив­не. Санкції доганяють росію, економіка руйнується, рубль летить у тартарари. російське суспільство і російські еліти, попри про­пагандистську «накачку,» втомлені від трирічної війни. Тому росії конче потрібен перепочинок та ілюзія миру, щоб врятувати еконо­міку. Це можливо лише за умов зняття, бодай частково, руйнівних санкцій. Для цього треба просто перестати стріляти.

У мене є стійке відчуття, що команда Трампа хоче надурити Укра­їну. Та найгірше, що, схоже, українська влада це розуміє, але мо­рально готова до такого сценарію. Як кажуть, обманюватись рада.

Той факт, що політичне керівництво країни почало готуватись до виборчої кампанії (ніхто тисячу в умовах дефіциту бюджету та не­дофінансування армії просто так людям не роздавав би) свідчить, що перемога на майбутніх виборах та збереження влади для них є більшим пріоритетом, ніж перемога у війні. На виборах, звісно, перемогти легше. Ось тільки не знаю, як вони збираються вести переможну виборчу кампанію на тлі, по суті, капітулянтських мир­них переговорів. Бо як ще можна охарактеризувати домовленості, де Україна за замовчуванням відмовиться від окупованих терито­рій? Команда президента хоче вигравати вибори на тлі фактично­го програшу на цьому етапі війни? Чи людям в єдиному марафоні розкажуть, що «війна — це мир», а «поразка — це перемога», а на бігбордах з’являться короткі гасла: «Епоха війни закінчилась!»?

Так само і путінська пропаганда буде, захлинаючись, казати про тактичну перемогу над Україною і стратегічну геополітичну пе­ремогу над Заходом. Мовляв, путін знову всіх переграв. При цьо­му росія матиме формальні підстави вважати себе переможцем, оскільки у цій фазі війни завоювала нові території — 20 відсотків української землі. Відтак матиме чималий плацдарм для подаль­шої агресії.

Підсумовуючи: росії пауза у війні потрібна для внутрішньої ста­білізації та переозброєння з метою подальшої агресії. А Україні, як бачимо, для перевиборів та збереження нинішнього статус-кво «зеленої» влади. Якщо на президентських виборах знову перемо­же Зеленський (а такий сценарій цілком вірогідний), то неважко здогадатися, якими будуть його пріоритети, якщо навіть під час війни величезні гроші на дороги виділяються з завидною регу­лярністю. росія під час паузи буде інтенсивно готуватись до нової агресії, при цьому не припиняючи гібридної війни на всіх фронтах. А Україна традиційно будуватиме дороги. Ба більше! Втома від ві­йни та страх нового нападу може призвести до того, що в країні набуватимуть популярності латентні проросійські сили, які обіця­тимуть домовленості з путіним. Країну, її інституції, армію, грома­дянське суспільство будуть розгойдувати і руйнувати зсередини. Ворожої агентури для такої роботи не бракує. До чого це може призвести? Достатньо подивитися на Грузію…

Я, як будь-яка нормальна людина, проти війни. Але водночас розумію, що якщо сьогодні ми просто перестанемо стріляти і вда­мо, що повірили у оманливий мир без будь-яких дієвих гарантій безпеки, — а такою гарантією може бути лише вступ до НАТО, — то через три чи п’ять років Україну доб’ють. А НАТО нам ніхто не гарантує. Навпаки. Кіт Келлог пропонує відтермінувати членство України в НАТО. Погоджуватися на замороження війни без будь-яких зобов’язань союзників — це шлях нової, ще кривавішої війни, яку ми передамо нашим дітям. Де у цей час будуть діти Зеленсько­го та його п’яти-шести менеджерів — неважко передбачити…