Стратегічний глухий кут
У цієї війни не має кінця та початку. Вона екзистенційна. Світоглядна
Почитав різні коментарі та думки, щодо саміту Миру, Стамбульських угод та можливого «перемир'я» — всі обговорення з’явились майже одночасно.
Всі кинулись обговорювати та порівнювати Мінські угоди зі Стамбульськими документами. Не розумію чому стільки хейту, а що команда президента мала робити? Підписати? Так не підписали і правильно зробили.
На мою думку, Мінськ та Стамбул це різні ситуації, які не варто порівнювати.
Стамбульська пропозиція неприйнятна, а тому була призупинена, а Мінські угоди не були ратифіковані парламентом та непідписані президентом та і загалом не могли бути втіленими.
Ми, як Держава Україна, і рф у стратегічному тупику.
В такій ситуації кожен хоче створити вигідні умови, на яких можна буде погодитись на заморожування конфлікту.
Бо ми не маємо можливостей в тактичній перспективі звільнити усі наші території, а росія — захопити Україну.
Тому нормально, що Зеленський створює майданчик куди запрошує світ, щодо обговорень Миру, а путін, як противник, кричить: ми будемо воювати до останнього юаню.
У цієї війни не має кінця та початку. Вона екзистенційна. Світоглядна. Вона може призупинитися у разі виснаження сторін, що надасть паузу для підготовки майбутнього продовження війни.
Попри те, що ця війна руйнує обидві економіки та хороші перспективи майбутнього.
Щоправда, Україна має єдиний позитивний момент від цієї війни — формування політичної нації, аби тільки ця нація збереглась.
Стратегічний глухий кут.
Для нас важливо віднайти момент паузи, схопитись за нього і негайно почати відновлювати інфраструктуру та ВПК, максимально мілітаризуватися, створити абсолютну загальну військову повинність, вступити в ЄС. Рухатись до НАТО під час відновлення, а до вступу створити НАТО всередині України методом реформ та спільних програм.
А поки діятимуть санкції накладені на рф, а рубль буде 200-тим.
Наша задача мінімум зберегти країну, а головне наш людський потенціал — Націю.
