Передплата 2024 «Добрий господар»

Збирати полуницю під час затяжних травневих дощів — то суцільне задоволення!

Температура повітря десь 10−12 градусів. Дощ цяпає, періодично посилює інтенсивність, але не зупиняється цілий день

Ненавиджу, коли офісні працівники ниють про погану погоду.

Ну, тобто я їх розумію — дрібна мжичка за вікном може посилювати небажання працювати (якщо воно, звісно, було), ну, та й право на висловлення емоцій, і всьо такоє.

Але ми недавно з братом згадували, коли в отакі травневі, але дощові дні збирали полуницю.

Полуниця в нас в сім’ї була однією з бюджетоутворювальних агрокультур (наголошую — однією з, бо були ще картопля, капуста, морква, буряк, червоний буряк, іноді — цибуля).

Колись місцевий колгосп спеціалізувався на вирощуванні трускавки (інша назва полуниці), то люди собі побрали пару кущів додому, розсадили — та й мали для себе.

А після розвалу союзу і тотальному безробіттю ці невеличкі кавальчики «для себе» суттєво розрослися.

У нас стабільно був маленький загінчик полуниці біля хати — десь приблизно на один сотик. І два більшечких — в полях, кожен по два-три сотика.
Під час сезону полуниці ми приблизно день-півтора визбирували її з наших полів-городів. Далі мама везла її на базар, після обіду верталася — і ми знов йшли її збирати. Бо за два дні на тому городі, звідки починали, свіжа полуниця вже дозріла.

Так було десь два-три тижні. Між оброблянням бульби і косовицею.

Та не завжди Бозя давав наприкінці травня таку погоду, як зараз. А збирати полуницю під час затяжних травневих дощів — ой, то суцільне задоволення!

У нас на п’ятьох збираль (мама, бабця, я і два молодші брати, батько рідко долучався) було два більш-менш адекватні дощовики. Решту вдягалися в якісь куртки, на голову одягали капюшон або чорні пакети BOSS — і вперед, на «зелене море»!

Температура повітря десь 10−12 градусів. Дощ цяпає, періодично посилює інтенсивність, але не зупиняється цілий день. Половина полуниці — гнила і з цвіллю, вона стікає по пальцях як твоя мрія, щоб цей день пошвидше закінчився. «А що то ви всю гнилу викидаєте? Та як не сильно гнила — то тако ту гниль пальцем відколупав і викинув, а решта можна їсти! Полуниці того року багато не буде, то не будьте такими марнотратниками, то все — вітаміни», — чується голос мами.

Хтось кинув у відро з доброю полуницею кілька гнилих — отримуємо піндюхів від керівництва, бо зробиться нетоварним вигляд всієї партії, твердо обіцяємо більше такого не робити.

В когось промокла куртка — він несе додому відра із назбираною полуницею та задачею знайти суху куртку і вернутися.

Каплі з дощовика час від часу попадають в ґумовці, від чого там починає хлюпати, але лишилось дозбирати пару метрів, тому трошка потерпиш.
В пальці позаходили «запарі», дмухаєш і оббиваєш ними себе, бо вже не можеш ними відірвати полуницю.

Дощ далі падає.

Гнила полуниця чавкає під ногами.

Мама буркоче, бо знов хтось у відро закинув гнилих зацвилих субстанцій.

І раптом усвідомлюєш, що це тільки перший загінець із трьох…

Так от, коли ви сидите в теплому офісі з горнятком свіжозавареного чаю і думаєте «Якась хрінь, а не погода» — оцьому пацану в дощовику (якщо пощастить, а так — то в промоклій куртці), з просяклого дощем поля, над яким витає приторно-солодкавий запах гниючої полуниці — цьому пацану чогось важко вас зрозуміти.

А тепер, незалежно, по який бік офісного вікна ви зараз — закиньте свою каву на РЕБи, бо троха повільно рухається збір.

Джерело

Схожі новини