Збирати полуницю під час затяжних травневих дощів — то суцільне задоволення!
Температура повітря десь 10−12 градусів. Дощ цяпає, періодично посилює інтенсивність, але не зупиняється цілий день
Ненавиджу, коли офісні працівники ниють про погану погоду.
Ну, тобто я їх розумію — дрібна мжичка за вікном може посилювати небажання працювати (якщо воно, звісно, було), ну, та й право на висловлення емоцій, і всьо такоє.
Але ми недавно з братом згадували, коли в отакі травневі, але дощові дні збирали полуницю.
Полуниця в нас в сім’ї була однією з бюджетоутворювальних агрокультур (наголошую — однією з, бо були ще картопля, капуста, морква, буряк, червоний буряк, іноді — цибуля).
Колись місцевий колгосп спеціалізувався на вирощуванні трускавки (інша назва полуниці), то люди собі побрали пару кущів додому, розсадили — та й мали для себе.
А після розвалу союзу і тотальному безробіттю ці невеличкі кавальчики «для себе» суттєво розрослися.
У нас стабільно був маленький загінчик полуниці біля хати — десь приблизно на один сотик. І два більшечких — в полях, кожен по два-три сотика.
Під час сезону полуниці ми приблизно день-півтора визбирували її з наших полів-городів. Далі мама везла її на базар, після обіду верталася — і ми знов йшли її збирати. Бо за два дні на тому городі, звідки починали, свіжа полуниця вже дозріла.
Так було десь два-три тижні. Між оброблянням бульби і косовицею.
Та не завжди Бозя давав наприкінці травня таку погоду, як зараз. А збирати полуницю під час затяжних травневих дощів — ой, то суцільне задоволення!
У нас на п’ятьох збираль (мама, бабця, я і два молодші брати, батько рідко долучався) було два більш-менш адекватні дощовики. Решту вдягалися в якісь куртки, на голову одягали капюшон або чорні пакети BOSS — і вперед, на «зелене море»!
Температура повітря десь 10−12 градусів. Дощ цяпає, періодично посилює інтенсивність, але не зупиняється цілий день. Половина полуниці — гнила і з цвіллю, вона стікає по пальцях як твоя мрія, щоб цей день пошвидше закінчився. «А що то ви всю гнилу викидаєте? Та як не сильно гнила — то тако ту гниль пальцем відколупав і викинув, а решта можна їсти! Полуниці того року багато не буде, то не будьте такими марнотратниками, то все — вітаміни», — чується голос мами.
Хтось кинув у відро з доброю полуницею кілька гнилих — отримуємо піндюхів від керівництва, бо зробиться нетоварним вигляд всієї партії, твердо обіцяємо більше такого не робити.
В когось промокла куртка — він несе додому відра із назбираною полуницею та задачею знайти суху куртку і вернутися.
Каплі з дощовика час від часу попадають в ґумовці, від чого там починає хлюпати, але лишилось дозбирати пару метрів, тому трошка потерпиш.
В пальці позаходили «запарі», дмухаєш і оббиваєш ними себе, бо вже не можеш ними відірвати полуницю.
Дощ далі падає.
Гнила полуниця чавкає під ногами.
Мама буркоче, бо знов хтось у відро закинув гнилих зацвилих субстанцій.
І раптом усвідомлюєш, що це тільки перший загінець із трьох…
Так от, коли ви сидите в теплому офісі з горнятком свіжозавареного чаю і думаєте «Якась хрінь, а не погода» — оцьому пацану в дощовику (якщо пощастить, а так — то в промоклій куртці), з просяклого дощем поля, над яким витає приторно-солодкавий запах гниючої полуниці — цьому пацану чогось важко вас зрозуміти.
А тепер, незалежно, по який бік офісного вікна ви зараз — закиньте свою каву на РЕБи, бо троха повільно рухається збір.
