Дай Боже, щоб наші діти продовжували українські традиції — це буде той самий удар по московитах
Окупанти можуть знищити місто, але ми його відбудуємо. Якщо вони зуміють знищити наші традиції — село, українська ідентичність і вся наша країна — може знову попасти в рабство до московських варварів
Для багатьох українців цей тиждень особливий, він нагадує, що скоро Великдень. Відчуття свята, як такого, немає і вже не буде, але перед очима, я продовжую бачити картинки з минулого…
Батьки складають план на цей тиждень: вони печуть шинки, ковбаси, паски та інші солодощі. Прибирають на подвір’ї і всередині будинку, купують нам новий одяг. Ми ж їм допомагаємо, незалежно від віку.
В підлітковому віці, я зі своїми однолітками мав ще одну важливу справу. За кілька днів до Великодня, ми мали притягнути старих шин під церкву, щоб на другий день великодніх свят їх запалити.
Ми довго підтримували цю традицію, навіть коли виросли, старалися, щоб вогнище горіло. Про цей таємничий обряд, я згодом розкажу дещо більше.
Ми шукали карбід, банки з під лаку, щоб згодом стріляти з них. Це вже потім на заміну карбіду, прийшли — петарди, а до того, ми все робили самостійно, щоб свято відбулося.
Ми чекали — Великдень, адже це означало, що три дні, ми могли нічого не робити, що для села — це реально свято.
Крім того, ми точно знали, що нам куплять новий светр чи сорочку, джинси, туфлі чи кросівки… Дівчата ж відповідно отримували все, що хотіли, аби виглядати «по-великодньому» і чарувати нас.
В цей тиждень, всі з села ішли на цвинтар, щоб прибирати на могилах своїх рідних. В моєму селі церква стоїть на горбі, і звідти відкривається красива панорама на село, яке просто потопає в зелені весною, літом. Осінню можна побачити, як моя маленька Батьківщина, переливається в різнокольорових шатах. Зимою — село подібне на велета, який накрився білою ковдрою і спить.
Так ось, весною завжди було цікаво спостерігати за селом, яке пробуджувалося і готувалося до Великодня. В ті дні, ми забували, що після свят нас чекає клопітка робота на городах, полях. Ми раділи, що скоро зможемо біля церкви співати гаївки і говорити: «Христос Воскрес»!
Доба інтернету і змінна людських розумінь дещо притупили звичаї, які нам передавалися з покоління в покоління. Проте війна остаточно їх зупинила, дуже хочеться вірити, що не вбила.
Дай Боже, щоб наші діти і внуки продовжували українські традиції — це буде той самий удар по московитах. Окупанти можуть знищити місто, але ми його відбудуємо. Якщо вони зуміють знищити наші традиції — село, українська ідентичність і вся наша країна — може знову попасти в рабство до московських варварів.
Тому розповідайте своїм дітям про минуле. Навчайте їх українських гаївок, звичаїв, передавайте частку знань. Тільки так ми можемо розраховувати на благополучне майбутнє.
Саме головне, боріться, підтримуйте українських воїнів. Ми все маємо зробити, щоб після слів: «Христос Воскрес». Нам можна було відповісти: «Воскресла Україна»!
