Південний Сахалін — це Японія

На півночі від японського острова Хоккайдо знаходиться протока Соя, як її звуть японці, або протока Лаперуза, як її звуть у росії. Ця протока має у ширину 43 км і роз’єднує острови Хоккайдо та Сахалін (Карафуто по-японськи)

Тепер населення Сахаліну становить близько 500 тисяч мешканців, переважно етнічних росіян. На сусідньому Хоккайдо проживає у 11 разів більше японського населення. Історично острів був заселений у своїй північній частині народами Півночі, зокрема, евенками, які займалися оленярством, а на півдні — народом айна, який прийшов туди з японського Хоккайдо. Так острів і був поділений між росією, як патроном евенків, та Японією, як патроном айнів.

Японія захопила і північну частину острова у 1920 році, коли по всій росії йшли революційні змагання. Вона добровільно повернула суверенітет росії над північною частиною острова у 1925 році, розсудивши, що безвладдя в росії закінчилося. Японці не депортували російське населення під час окупації, бо їхньою метою було збереження правопорядку, а не загарбання території, що їм не належала. А південний Сахалін до 50 градусу північної широти був під суверенітетом Японії згідно з Портсмутською мирною угодою 1905 року.

Коли ж Японія програла у Другій світовій війні, росія захопила увесь Сахалін і депортувала пів мільйона японців на Хоккайдо з очевидною метою загарбати японську частину острова зміною етнічного складу населення.

Японія відмовилася від Південного Сахаліну згідно з Сан-Франциською угодою 1951 року. Але СРСР відмовився підписати ту угоду. Тобто з точки зору СРСР (і його правонаступниці росії) південна частина острова є просто окупованою російськими військами територією. Бо останні угоди, які підписувала росія з цього приводу, — це Портсмутська мирна угода 1905 року та угода 1925 року. В них південний Сахалін визнається японським.
Про що свідчить історія загарбання Сахаліну? росія завжди прагне захопити чужі території, коли у неї з’являється така можливість. При цьому вона намагається якомога швидше змінити етнічний склад загарбаної території. Це ми бачимо і на прикладі Східної Пруссії, яка зветься у росії Калінінградською областю. Там теж не залишилося німецького населення, і тому Німеччина навіть не намагається порушувати питання про повернення балтійського порту Кенігсберг. Сама думка, що доведеться прийняти до складу Німеччини пів мільйона росіян, здається німцям божевільною. Вони ж, як цивілізована та демократична держава, не можуть змінювати етнічний склад населення.

Втім, економічне значення острова Сахалін для японців набагато важливіше, ніж економічне значення порту Калінінград для німців. Калінінград — це один з портів Балтійського моря. В Німеччини немає дефіциту у портах на Балтиці: це і Кіль, і Любек, і Росток.

А от для Японії газ, який видобувається на Сахаліні та експортується звідти до японських портів, має надзвичайно велике значення для конкурентоздатності всієї японської економіки.

І в цьому сенсі Крим та Сахалін мають дуже багато спільного. І кримський газ, і сахалінський газ дають у руки московських агресорів надзвичайно багато прибутку, який використовується для мілітаризації росії та захоплення територій сусідів, і не тільки сусідів. У центральній Африці, у Сирії та інших куточках планети російські військові забезпечують контроль над нафтогазовими ресурсами та шляхами транспортування нафти і газу за допомогою військової сили.

Той факт, що українці перемололи вже половину боєздатної військової техніки і більше половини боєздатного особового складу сухопутних військ росії, призводить до зменшення російської військової присутності по цілому світу. Від відкликання «миротворців» з Кавказу
та Африки до вивозу засобів протиповітряної оборони з Сирії.

Нам би дуже стало у пригоді, щоби хтось з наших партнерів відкрив «другий фронт» з росією. Це би призвело до швидкого звільнення усіх загарбаних українських територій і підписання мирної угоди, бо воювати на два фронти в росії вже немає ресурсів. Навіть якби фіни вирішили повернути собі Виборг, росії би не було чим його захищати. Але економічна мотивація Фінляндії щодо Виборгу так само низька, як і економічна мотивація Німеччини щодо Кенігсбергу.

А от економічна мотивація Японії щодо Сахаліну у зв’язку з його газовими ресурсами та їхнім значенням для японської економіки, є достатньою, щоби поборотися за ці ресурси, тим більше, що експорт газу з Сахаліну до Японії значно скоротився після виходу американської компанії Ексон з сахалінського проєкту і подальшої конфіскації його майна російським урядом. Прихід японців на південь Сахаліну і збільшив би експорт газу до Японії, і захистив би законні права компанії Ексон.

Ось чому нашому урядові слід оголосити не тільки визнання суверенітету Японії над чотирма курильськими островами, а піти далі і заявити, що окупація південної частини острова Сахалін і подальша депортація пів мільйона японців з цього острова була незаконною, і Японії має бути повернуто суверенітет над південною частиною острова Сахалін.

Беручи до уваги, що росія сама відмовилася підписувати Сан-Франциську угоду 1951 року, така заява буде не тільки політично розумною, але й не суперечитиме міжнародному праву.

Схожі новини