Для чого путін так поспішає з псевдореферендумами
Так званий референдум — це вже зовсім не красива картинка, яка має ілюструвати мрії про «русский мир»
Навіть перший день проведення так званих референдумів на території окупованих росією регіонів України продемонстрував, що цього разу москва навіть не змогла підготувати прийнятну «картинку» незаконного голосування.
Я неодноразово наголошував, що путіну зовсім нескладно провести «плебісцит» у будь-якому окупованому регіоні — досить просто збудувати декорацію. Але зараз не вдалася навіть вистава, — пише Віталій Портников для Радіо.Свобода.
І це — важливий доказ того, що так звані референдуми готувалися поспіхом. Так, про можливість їхнього проведення говорили буквально з першого дня після того, як володимир путін визнав «незалежність» окупованих частин Донбасу, де діють угруповання «ДНР» та «ЛНР». І навіть робилися практичні кроки, щоб ці псевдореферендуми готувати.
До окупованих регіонів неодноразово приїжджав перший заступник глави адміністрації президента росії Сергій Кирієнко, у Луганську нещодавно відбулася нарада російських силовиків під головуванням заступника голови Ради безпеки росії Дмитра Медведєва. Але дату проведення голосування так і не було визначено. Більше того, після звільнення українськими військами території Харківської області стверджувалося, що ця дата перенесена на невизначений термін. І раптом — такий поспіх!
Як на мене, такі зміни планів російського керівництва пов’язані із підсумками саміту Шанхайської організації співробітництва (ШОС) у Самарканді. російський президент розраховував, що зустрічі у старовинному узбецькому місті допоможуть йому продемонструвати, що жодної міжнародної ізоляції немає. А на практиці виявилося, що його партнери з ШОС не зацікавлені у продовженні війни.
І це, до речі, було неважко передбачити.
Адже економічна криза, яка багато в чому спровокована вторгненням путіна в Україну, позначається і на інтересах таких країн, як Китай чи Індія. Так, можливо, якби «бліцкриг» путіна вдався, у Пекіні чи Делі не висунули б російському президенту претензій. Але «бліцкриг» зазнав фіаско. А довгостроковий конфлікт — явно не те, що потрібне голові КНР Сі Цзіньпіну, прем’єр-міністру Індії Нарендрі Моді або президенту Туреччини Реджепу Таїпу Ердогану.
Із зустрічей в Узбекистані президент росії міг винести просте переконання: він не зможе довго воювати. Саме після цього путін почав гарячково фіксувати свої «воєнні здобутки» політичними кроками.
Тепер так званий референдум — це вже зовсім не красива картинка, яка має ілюструвати мрії про «русский мир». Це і предмет шантажу — якщо йдеться про можливість застосування ядерної зброї. І можливість торгу — якщо виникне нагальна необхідність припинити війну та змиритися з тим, що Кремль не зможе перешкодити існуванню суверенної демократичної України.
А до ганьби путіну не звикати.
