Непримітні атланти
Які тихо, без зайвого шуму роблять багато для нашої спільної перемоги
Час від часу в фейсбуці переглядаю повідомлення, які чекають на підтвердження. Як і ті, які фейсбук самовільно кидає у спам.
Серед них минулого тижня побачив таке:
«Тарасе, доброго дня! хотів би трохи допомогти на те, на що зараз збираєте. чи маєте можливість якось при нагоді заїхати?».
Містечко недалеко від Тернополя, я акурат вертався з Вінниці до Львова – чому б не заскочити?
Невеличкий магазин, непримітний молодий чоловік середніх років.
- Доброго дня. Це ви мені писали?
- Так. Одну хвильку.
І дає мені 25 000 гривень. В мене такий трошки шок, бо ж бачу, що це не якийсь супермаркет чи багатоцільовий магазин – досить невеличка вузькоспеціалізована крамничка.
- Ні-ні, все добре. Я так собі застановив, що частину заробітку віддаватиму тим, хто помагає ЗСУ. Як буде ще щось – напишу.
Пишу такі історії в першу чергу для себе, щоб пам’ятати, що є «малєнькіє люді, каториє нічєво нє решают» з багатомільйонною аудиторією, і поруч з ними – непримітні атланти, які тихо, без зайвого шуму роблять багато для нашої спільної перемоги.
