Непримітні атланти

Час від часу в фейсбуці переглядаю повідомлення, які чекають на підтвердження. Як і ті, які фейсбук самовільно кидає у спам.

Серед них минулого тижня побачив таке:

«Тарасе, доброго дня! хотів би трохи допомогти на те, на що зараз збираєте. чи маєте можливість якось при нагоді заїхати?».

Містечко недалеко від Тернополя, я акурат вертався з Вінниці до Львова – чому б не заскочити?

Невеличкий магазин, непримітний молодий чоловік середніх років.

- Доброго дня. Це ви мені писали?

- Так. Одну хвильку.

І дає мені 25 000 гривень. В мене такий трошки шок, бо ж бачу, що це не якийсь супермаркет чи багатоцільовий магазин – досить невеличка вузькоспеціалізована крамничка.

- Ні-ні, все добре. Я так собі застановив, що частину заробітку віддаватиму тим, хто помагає ЗСУ. Як буде ще щось – напишу.

Пишу такі історії в першу чергу для себе, щоб пам’ятати, що є «малєнькіє люді, каториє нічєво нє решают» з багатомільйонною аудиторією, і поруч з ними – непримітні атланти, які тихо, без зайвого шуму роблять багато для нашої спільної перемоги.

Джерело