Передплата 2024 ВЗ

Діяти, боротись, жити через «не можу»

Чим довше ми знаходимось в екстремальній ситуації, тим важливішим є наша здатність діяти через «не можу»

Цілком очевидно, що мій інвалідний досвід може стати в пригоді лише досить обмеженій категорії людей.

Воно й не дивно, бо отриманий той досвід у достатньо специфічному фізичному і психологічному стані. Примушувати себе уп'ялити протези і йти на роботу, або натягати кросівки й конвоювати себе на пробіжку в мирному місті, в мирний час - така собі звитяга.

Однак, саме цей досвід дав мені зрозуміти, що найважливішим у будь-якій екстремальній ситуації є витривалість. Причому, не стільки фізична, скільки морально-психологічна.

М’язи та кістки - то звичайне «залізо» яке може достатньо довго працювати на межі своїх можливостей. Та власне, межі йому встановлює «командний пункт» - мозок.

Чим довше ми знаходимось в екстремальній ситуації, тим важливішим є наша здатність діяти через «не можу». Діяти, боротись, жити через «не можу».

Як на мене, саме зараз вирішальним є те, наскільки довго ми всі здатні це робити «через не можу». Через нестерпний біль і сльози від звісток про втрату рідних і друзів. Через мегатонний тягар тривожних новин про плани орків і очікування реалізації тих планів.

Через роздратування від перспективних обіцянок партнерів надати необхідну зброю і постійне зволікання у їх виконанні. Ми маємо вижити "через не можу", інакше хто повбиває усіх тих, хто чинив звірства в Бородянці, Бучі, Ірпені, Гостомелі? Тих, хто перетворює на попіл Маріуполь, Харків, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Ізюм і десятки, поки що невідомих, українських містечок та сіл.

Ми витримаємо, я знаю.

Протягом століть, з покоління в покоління, нам доводилось тренувати в собі цю здатність. Глибокими рубцями та шрамами, вона назавжди закарбувалася в нашій генетичній пам’яті. Зараз саме той час, коли ми маємо це згадати й вижити. Вижити й обов'язково перемогти!

Джерело

Схожі новини