Ми всі - втомлені мурахи війни
Але ми водночас мурахи перемоги, якої ми заслуговуємо
Я сьогодні звідусіль чую про втому. Можливо, чую саме тому, що і сама відчуваю.
Але коли я думаю, що втомилася, то відразу згадую, наскільки втомлена в Харкові моя подруга-волонтерка, в якої телефон розривається від запитів знайти те, доставити се.
І мій друг, який нонстоп веде телеграм канал новин.
І хірург, який нонстоп оперує.
Я думаю, яким втомленим є кожен пожежник після гасіння пекельного вогню, коли палала нафтобаза, які втомлені вояки, які гатять із джавелінів, якою втомленою є молода мама, яка тягне на собі малих дітей і всі пожитки подалі від війни.
Яку втому долає пекар, який встає серед ночі, щоб спекти хліба для людей в укритті.
І як втомилися люди в укритті без світла, тепла і їжі.
Як втомилися комунальники, розгрібаючи руїни і шукаючи живих.
Ми всі - втомлені мурахи війни, яку не вибирали. Але ми водночас мурахи перемоги, якої ми заслуговуємо.
Що я можу сказати тобі, моя втомлена мурахо? Тримайся. Ти не одна.
Потім ми поїдемо на максимально теплі моря і максимально золоті піски. А поки що поспівчуваю тобі і всім нам та скажу: нема нічого прекраснішого, ніж люди, які тримають стрій.
