Альтернатива війні

Фінляндія закупила 64 винищувачі останнього покоління F-35A. Коли ці літаки стануть на бойове чергування-повітряний простір Фінляндії буде надійно захищеним від нападу будь-якого агресора.

Туреччина, тим часом, прокладає ще один канал з Середземного до Чорного моря. Оскільки на новий канал може не розповсюджуватися конвенція Монтре, то й великі, а не тільки малі, кораблі країн НАТО можуть опинитися у Чорному морі.

Обидві ці події не порушують угод, але з точки зору Росії погіршують її стратегічну ситуацію. І це відповідає дійсності.

Але Росія не бажає усвідомлювати, що саме її власні дії сприяють погіршенню її стратегічної ситуації, бо примушують і Фінляндію, і Туреччину замислитися про свою безпеку та захист своїх кордонів. Росію непокоїть можливий вступ Фінляндії до НАТО, оскільки після Другої світової війни Фінляндія дотримувалася політики нейтралітету і була таким собі місточком між Радянським Союзом і Заходом. Угода 1992 року між Росією та Фінляндією не передбачає зобов'язань Фінляндії щодо її нейтралітету. Тому після загарбання Криму у 2014 році Фінляндія і почала замислюватися про приєднання до НАТО. Втім, закупівля сучасних винищувачів теж добряче сприяє більшій безпеці Фінляндії, хоча і не в такій мірі, як вступ до НАТО.

Ми, на жаль, не можемо розраховувати на те, що F-35 захистять наше небо. І не тільки тому, що ціна одного літака є захмарною для державного бюджету - 147 мільйонів доларів. Значно більша проблема полягає у тому, що американські союзники не впевнені, чи одного дня олігархи знову не захоплять всі важелі влади і, домовившись з Путіним, передадуть йому найсучаснішу технологію. Тому наші союзники змушені лякати Путіна усіма небесними карами у разі нападу на Україну, а не постачати нам супертехнологічне озброєння.

Туреччина винайшла великі родовища газу у Чорному морі. Тому загарбання Криму Росією з подальшим загарбанням найбільших газових родовищ України у 200-мильній зоні, настрашило Туреччину. Вона почала замислюватися, чи вигідна їй домінація російського флоту у Чорному морі.

Якщо по новому каналу кораблі НАТО, членом якого є і Туреччина, зможуть без перешкод заходити у Чорне море, то домінації російського Чорноморського флоту настане край. А газові родовища Туреччини будуть надійно захищені у такий спосіб.

Отже, ми бачимо, що загарбанням Криму та 200-мильної зони довкола нього, Росія спровокувала захисні дії з боку Фінляндії та Туреччини. Тим вона погіршила свою стратегічну ситуацію і на півночі, і на півдні. І НАТО жодним чином не було ініціатором цих дій суверенних урядів.

Який найкращий вихід з цієї ситуації для всіх сторін?

Повага до кордонів суміжних держав. У першу чергу - з боку Росії.

Після загарбання Криму жоден з сусідів Росії не може почуватися у безпеці, і тому всі будуть шукати засобів уберегтися від російської загрози. І ця налаштованість сусідів Росії і буде сприяти погіршенню стратегічної ситуації довкола неї. Що тепер робити Кремлю? Зокрема, Росія має повернути суверенітет над Кримом Україні.

Це, як ми передбачаємо, сприятиме і збільшенню продажів російського газу до Європи, що є кінцевою метою російської зовнішньої політики на цьому напрямі.

Це розуміння кінцевої мети російської зовнішньої політики у Європі має сформулювати і позицію уряду України щодо використання газових родовищ Криму та решти України. Якщо цього не зробити і активно не просувати український план, то питання газозабезпечення Європи будуть вирішувати за спиною України.

Цей український план має своєю чергою відповідати інтересам економічного розвитку України у найближчі 30 років. Чи є такий план в уряду України? Якщо і є, то він не оприлюднений.

Для швидкого економічного розвитку Україні потрібно мати низькі ціни на електроенергію та газ. Тоді вона буде привабливою для іноземних інвесторів. Низькі ціни на електроенергію має забезпечити подальше будівництво атомних енергоблоків. І це залежить виключно від уряду України. Пріоритет несубсидованої атомної енергетики перед субсидованою енергією вітряків і сонячних батарей став очевидним у поточній газовій кризі Європи.

У видобуванні газу ситуація інша. Наявного видобування недостатньо, а нові західні інвестиції у газовидобування важко залучити в умовах війни, хоча і необхідно. Також Росія загарбала українські родовища та підтримує саботаж газовидобування в Україні.

І все це через те, що Росія побоюється, ніби Україна може стати експортером газу до Європи і тим зіпсувати всю гру російським постачальникам газу. А саме експортери газу та нафти і обіймають владні кабінети у Кремлі. І навіть зміна поколінь не змінить домінування представників російського нафтогазового комплексу у владі. Аж поки нафтогазовий комплекс не перестане бути головним наповнювачем бюджету Росії.

Усвідомлюючи ці реалії і беручи до уваги, що низькі ціни на газ сприятимуть розвиткові української економіки, можна запропонувати Росії відмову українського уряду від експорту українського газу до Європи. Тобто “газовий нейтралітет” України.

Це самообмеження призведе до збільшення пропозиції газу в Україні у зв'язку з неможливістю його експортувати. А це своєю чергою призведе до низьких цін на газ. А низькі ціни на газ будуть сприяти іноземним інвестиціям в Україну і відповідному збільшенню виробництва. А збільшення виробництва сприятиме збільшенню попиту на газ. І це збільшення попиту на газ з боку промисловості сприятиме новим інвестиціям у газовидобування України без жодної протидії з боку Росії. Тому що видобутий в Україні газ не буде конкурувати з російським газом на зовнішніх ринках. Наразі є слушна нагода вийти з такою пропозицією, бо в Росії вже немає надлишків видобутого газу у зв'язку з прискореною програмою його скраплення. А якщо немає вільного газу, то й немає спокуси пристроїти його в Україні чи деінде з застосуванням корупційних схем.

Така чітка і зрозуміла позиція уряду України щодо відмови від експорту газу примусить замислитися можновладців у Кремлі і порівняти вигоди від таких стосунків з Україною та альтернативою нескінченної конфронтації й роздмухуванню ворожнечі. Як вчили дітей ще у школах Радянського Союзу, “війна - це продовження політики іншими засобами”. Але сама політика завжди передбачає економічну вигоду. Такою економічною метою і вигодою для Росії є збільшення ціни і продажів російських нафти та газу по цілому світу і у Європі зокрема. І конфронтація з Україною через Крим тільки погіршує позиції російських експортерів енергоносіїв на світових ринках. Якщо Росія дійде висновку, що повернення Криму збільшує продажі російського газу у Європі, то треба випити занадто багато горілки, аби замість миру надати перевагу війні.

Однією з головних причин, через яку Росія не обмірковувала сама таке розв'язання проблеми, полягає не у зовнішній, а у внутрішній українській політиці

 Дивлячись на розкрадання бюджету, через що Україна все більше занурюється у борги, Росія має надію: Україна стане одного дня неплатоспроможною. Міжнародні кредитори припинять фінансувати дефіцит бюджету, і гіперінфляція рознесе вщент економічне життя України. А оскільки основними бенефіціарами бюджетних витрат є олігархи, то Росія вбачає в них своїх союзників для руйнування платоспроможності української держави.

Наскільки масштабні проблеми українського бюджету? Держсекретар США Блінкен нещодавно оцінив втрати валового внутрішнього продукту через корупцію у 40 мільярдів доларів щороку. Якщо взяти до уваги, що 20% від цього обсягу поступило би до бюджету у вигляді податків, то маємо збільшення дохідної частини бюджету на 8 мільярдів доларів. Це більше, ніж уряд України планує запозичити у МВФ та інших кредиторів у 2022 році. Розхідна частина бюджету становитиме 49 мільярдів доларів, а дохідна - 42 мільярди (з врахуванням від надходжень через закон 5600). Отже, уряд планує покрити дефіцит у 7 мільярдів доларів за рахунок запозичень. Тобто, якщо би не було втрат ВВП через корупцію, то бюджет України був би профіцитним і український уряд обійшовся б без запозичень і відповідного збільшення боргового навантаження. Тоді можна би було взяти кредит на ті самі 7 мільярдів доларів для закупівлі винищувачів F-35 та іншої сучасної техніки. І американський уряд, побачивши профіцитний бюджет, повірив би, що повернення олігархату до влади, тобто до розкрадання бюджету, вже не можливе. Тому і можна довірити українцям, як фінам, найсучаснішу бойову техніку. А поки що маємо реалії, де обслуговування боргу, накопиченого з часів Арбузова з’їдає третину бюджетних надходжень.

Чим краще Україна буде балансувати свій бюджет, тим менше надій матиме Росія на економічний колапс в Україні. І це змусить її серйозно поставитися до пропозиції України щодо відмови від експорту газу в обмін на недоторканість українських кордонів.

Отже, почесний і вигідний для усіх сторін мир залежить як від чітко сформульованої зовнішньої політики українського уряду, так і внутрішньої політики обмеження апетитів олігархату на різні дотації з бюджету. І складається враження, що впровадження внутрішньої політики вимагає значно більше зусиль і майстерності, ніж формулювання чітких пропозицій щодо політики зовнішньої.

Читайте також: Путін чинить тиск, тому що прагне «обеззброїти «Україну