Передплатити

Путін чинить тиск, тому що прагне «обеззброїти «Україну

Загроза біля кордонів України. Головні цілі Путіна на даний момент


Мета великої стратегії — виявити та використати слабкі місця в здатності противника організувати збройний опір. Тому більш розсудливо і вигідно обеззброїти противника, ніж намагатися знищити його у тяжкій боротьбі. Метод виснажування противника не тільки загрожує небезпекою надмірної розтрати власних сил, але і може призвести до зворотних результатів.

Стратег повинен домагатися паралізувати противника, а не прагнути знищити його фізично. Вбити людину в бою — значить лише зменшити армію тільки на одного солдата, в той час як жива, але позбавлена присутності духу людина є носієм страху, здатним викликати епідемію паніки. Вплив на психологію командира може звести нанівець боєздатність його військ. Психологічний вплив на уряд країни може виявитися достатнім, щоб позбавити цей уряд всіх наявних у його розпорядженні ресурсів, і тоді меч випаде з його паралізованої руки.

У той час як номінальна сила країни характеризується чисельністю населення та кількістю ресурсів, її реальна величина визначається станом внутрішніх органів та нервової системи стабільністю управління, моральним духом та постачанням. Прямий тиск завжди веде до посилення опору супротивника, так відбувається зі снігом: чим сильніше стискається сніг, тим він стає щільнішим і тим повільніше тане.

Справжня мета стратегії — зменшити можливості опору. Звідси випливає інша аксіома: щоб забезпечити досягнення тієї чи іншої мети необхідно мати кілька цілей. Наступом, що ведеться проти одного пункту, має створюватися загроза іншому пункту, на який у разі потреби має бути перенесений удар. Тільки за наявності такої гнучкості вибору об'єкта стратегія може бути пристосована до несподіваних змін.

Військовий історик Безіл Ліддел-Гарт, з книги «Стратегія непрямих дій», 1954 рік. У цьому розділі Ліддел-Гарт аналізував успіх стратегії Гітлера із захоплення східноєвропейських країн — Чехословаччини та Польщі.

Ця цитата точно показує ситуацію в Україні і повний збіг зі стратегією Гітлера мети військово-політичної демонстрації Путіна біля кордонів з Україною:

  1. Росія намагається підірвати нашу здатність до опору з допомогою тиску на політичне керівництво зсередини країни.
  2. Військово-політична демонстрація біля кордонів з Україною — це «створення загрози іншому пункту», розширення фронту агресії, щоб розпорошити нашу увагу, сили та полегшити тиск на головних ділянках фронту — на Донбасі та в Криму. До речі, втягування РФ у війни в Сирії та Африці — це також розширення загроз у глобальному протистоянні імперії Путіна із Заходом.
  3. Путін чинить тиск, тому що прагне «обеззброїти» Україну, бо Росія втягнулася у війну на виснаження на різних фронтах, обкладена санкціями. І Путін хоче своїми демонстраціями та тиском на оточення Зеленського добитися припинення вогню на Донбасі. Це дозволить Росії скоротити непомірні витрати у війні на виснаження та при цьому зберегти прямий тиск на Україну.
  4. Путін не проводитиме широкомасштабний наступ саме зараз, оскільки такий напад призведе до посилення опору України. Путін проводить демонстрацію, щоб вибити з України поступки, і атакувати в інший, зручніший час, можливо й за кілька місяців. При цьому війна на Донбасі триває і там може спалахнути ескалація будь-якої миті.
  5. «Психологічний вплив на уряд країни може виявитися достатнім, щоб позбавити цей уряд всіх наявних у його розпорядженні ресурсів, і тоді меч випаде з його паралізованої руки». Ось що робить Путін, щоб змусити Зеленського припинити опір на Донбасі, припинити спецоперацію української військової розвідки та СБУ на окупованих територіях. Російська агентура в українському керівництві, військовий, політичний, інформаційний та економічний тиск проти України — все це в комплексі має змусити Зеленського припинити війну. У такому разі Росія зможе посилити свій вплив усередині України, і розпочати поступове зняття санкцій та зниження рівня протистояння із Заходом. Для України реалізація такої стратегії матиме найтяжчі наслідки. Приклад перед нами — Молдова та Грузія, які погодилися припинити вогонь, і в результаті стали жертвами російського тиску, і втратили шанси на відновлення повного суверенітету та незалежності на тривалий час.

Джерело