Передплатити

Зеленський сам прирік себе на паралелі з Януковичем

Підозра Порошенку може бумерангом вдарити по шостому президенту


Україна звикла пишатися тим, що за роки незалежності вона мала шість президентів, п'ять із яких можуть позувати на спільних фото. 

Втім, є ризик, що цю формулу доведеться переробляти. Підозра в держзраді на адресу Петра Порошенка цілком здатна перетворитися на бумеранг. З траєкторією якого доведеться знайомитися вже Володимиру Зеленському, — пише Павло Казарін для «Української правди».

Тема держзради може бути приводом для тролінгу в новорічному телезверненні, але на цьому її переваги закінчуються.

Яка б доля не спіткала це звинувачення — воно явно визначатиме наступні два роки каденції Володимира Зеленського. Причому явно більше, ніж думає він сам. На превеликий жаль для країни.

П'ятий чи сьомий

Шостий президент сам прирік себе на паралелі із четвертим. Кримінальну справу проти володаря другого рейтингу в країні раніше заводив лише Віктор Янукович. 

Ув'язнення Юлії Тимошенко стало головною перепоною на шляху підписання угоди про Асоціацію з ЄС. Весь 2013 рік європейці вмовляли офіційний Київ випустити голову опозиції з колонії. Але Віктор Янукович був непохитний, відмовився відпускати Тимошенко до Німеччини — і врешті-решт сам переїхав до Ростова.

Справа проти Порошенка ризикує стати аналогічним шпагатом уже для Зеленського. Якщо главі держави вдасться повторити досягнення Януковича, то навряд чи із судовим вироком погодяться симпатики п'ятого президента.

Дискусія «як захиститися від Росії» ризикує змінити розмову про те, як не перетворитися на Росію. Політика знову може виплеснутися із кабінетів на вулиці. Якби Зеленський був на Майдані — він міг би врахувати цей момент. Але його не було.

Крім того, звинувачення в держзраді на адресу п'ятого президента країни робить його ключовим опонентом для чинного глави держави.

По суті, на виборах у нас виникне ситуація референдуму, на якому кожному доведеться оцінювати не фігуру Володимира Зеленського, а справедливість звинувачень на адресу його попередника.

2024 року українцям доведеться обирати не майбутнього президента країни, а визначатися з тим, чи є в країні політичні репресії, чи їх немає.

Процес над минулим

Експрезиденти у різних країнах нерідко стають фігурантами кримінальних справ. Але між «зловживанням владою» та «державною зрадою» є істотна різниця.

Друге значно менше тягне на «правову оцінку» і значно більше — на політичну. Річ не лише в тому, що довести держзраду в суді досить непросто.

А ще й у тому, що таке звинувачення ставить під сумнів легітимність всього, що було зроблено під час каденції обвинуваченого.

Виходить, що відображення агресії, декомунізація, набуття томоса та багато іншого стали результатом правління державного зрадника. Сама постановка питання робить цінність всього досягнутого — мінімальною.

Володимир Зеленський може думати, що судовий вирок стосуватиметься конкретної людини, але в очах дуже багатьох цей процес поставить під сумнів весь період життя країни з 2014 по 2019 рік.

Якщо врахувати, що довіра до судів в Україні мінімальна, то будь-яке рішення битиме по чинному главі держави.

Якщо справа розвалиться — скажуть про те, що влада настільки слабка, що не спромоглася довести почате до кінця.

Якщо оголосять вирок — то виконавчу владу звинуватить у змові з судовою. Жоден з варіантів не закриє політичний гештальт. Скоріше навпаки.

Зважаючи на те, що призначена президентом генпрокурор знайшла привід не підписувати підозру Петру Порошенку — оточення Зеленського чудово розуміє ризики цієї ситуації.

Зважаючи на те, що підозра все-таки була підписана — самому Зеленському про ці ризики ніхто не наважується розповісти.

Держава — це я?

Влада прирікає свого носія на короткозорість. Замість того, щоб шукати реальне коріння проблеми — виникає спокуса знайти зло і дати йому ім'я.

Ми спостерігаємо це з прикладу сусідів. Білоруський диктатор звинувачує у протестах Захід і кидає до в'язниць незгодних. Російський — твердить про «кольорові революції» і звинувачує Вашингтон у замаху на свою «зону впливу».

Лукашенко ніколи не визнає, що його країна просто від нього втомилася. Путін ніколи не погодиться на те, що сусідні країни можуть мати право самостійно визначати своє майбутнє.

Останні заяви Володимира Зеленського змушують думати, що цей вірус міг пробратися і на Банкову. «Офшорні» розслідування та протестні настрої оголошуються справою рук попередника.

Уся складність політичної реальності спрощується до чорно-білої палітри. Зло має ім'я, і це ім'я — Петро Порошенко.

Подібний підхід не обіцяє нічого доброго. Він створює простір цілком відчутних ризиків. У влади є спокуса оголосити будь-яке розслідування — підступами, будь-яку критику — інсинуаціями, а будь-який сумнів — неблагонадійністю.

Якщо будь-яка незгода — справа рук ворога, то немає сенсу проводити роботу над помилками. Якщо будь-яка критика — це атака, то з нею можна і потрібно боротися. У тому числі найнеконвенційнішими методами. «Хто не з нами, той проти нас».

Але в тому й річ, що подібна оптика лише віддаляє главу держави від реальності. Тому що проблеми в економіці, помилки чиновників та емоції виборців ніхто не скасовував. Рано чи пізно метод перекладання провини просто перестає працювати. А амплуа «нової особи» навряд чи можна вважати багаторазовим.

Якщо присвятити каденцію боротьбі з попередниками, то є великий шанс, що на наступних виборах попередником станеш уже ти сам. «Здрастуйте, мене звуть Пандора, і сьогодні у нас відео з розпакуванням».

Ласкаво просимо до 2022-го.

Джерело