Найкращим захисником для п’ятого має бути шостий президент. Чи зможе це Зеленський?

Останніми днями, після того, як з’явилась інформація про те, що начебто Порошенку підписана підозра у державній зраді, і суд дав згоду на його затримання, а з повідомлень журналістів відомо, що прокуратура буде вимагати. У той час, коли Україна знаходиться напередодні можливої широкомасштабної агресії Росії, коли війна на порозі, українська влада затіяла надзвичайно шкідливу і нерозумну провокацію проти Порошенка — п’ятого президента України і лідера опозиції.

Багато хто аргументовано доводить, що без особистої вказівки шостого президента, тобто Зеленського — це було б неможливим.
Як людина, яка довгий час займалась політикою і знайома з механізмами прийняття важливих владних рішень, можу погодитись, що без погодження з президентом Зеленським це було б неможливим.

Я не буду давати правову оцінку підозрі Порошенку, яка опублікована. Не буду оцінювати також законність і правильність дій та рішень обвинувачення. Я хочу привернути увагу до політичних питань, які безумовно лежать в основі цього політико-юридичного рішення влади.

Чому саме політичних аспектів?

Тому, що це рішення влади і президента Зеленського, буде мати дуже істотні політичні наслідки, як для влади в цілому, так і для Зеленського особисто.

Але, так сталося, що ще в липні минулого року, я передбачив можливість таких дій влади і публічно в деяких центральних ЗМІ опублікував свою статтю — застереження проти таких кроків і вніс, як мені видається, раціональну пропозицію.

Але, як видно, президент Зеленський її не дослухався і пішов на такий помилковий крок. Зважаючи на високу актуальність цієї теми, вважаю за необхідне, ще раз привернути увагу і суспільства, і влади до цієї складної проблеми. Як можна вийти із цієї складної ситуації?

Тим більше, що зараз український народ і увесь світ з тривогою спостерігають за агресивною риторикою Путіна, і українському президенту, як мені здається, потрібно максимально згуртовувати народ — усі політичні сили, які стоять на проукраїнських позиціях і готувати країну до можливого широкомасштабного вторгнення агресора, а не з’ясовувати рахунки з використанням дуже сумнівних кримінально-правових механізмів.

Вже сам цей процес, за будь-яких обставин, вигідний тільки Путіну, оскільки підриває єдність українського народу і довіру до влади.
Отже, моя стаття, яка була оприлюднена 20 липня 2020 року (без будь-яких змін і доповнень).

На перший погляд, це неможливо, щоб шостий став на захист п’ятого.

Це, якщо за людськими вимірами. Але, якщо за політичними, — необхідно, оскільки цей факт був би яскравим підтвердженням того, що верховенство права у нашій країні — це не одна із декларацій Конституції, а реальність, яка вже є частиною і суттю повсякденного життя.

Я навмисно не називаю прізвища п’ятого і шостого президентів, вони усім добре відомі. В такому випадку прізвища не мають значення. Має значення лише те, що пора цю ганебну практику закінчувати, коли президент який виграв вибори, головним своїм обов’язком вважає покарання того президента, який програв ці вибори. Розвертається уся правоохоронна і судова системи, щоб були задоволені ці амбіції. Нікого не цікавить, що зруйнована майже повністю прокуратура, а з нею і вся система органів досудового розслідування, завдяки чому Україна за рівнем злочинності зайняла вже перше місце у Європі. Майже не залишилось фахівців, які здатні компетентно і кваліфіковано розслідувати справи у найкоротші терміни. Та що там розслідування, обвинувальний акт не здатні скласти так, щоб його хоча б обвинувачений зрозумів.

Але про це іншим разом, а зараз повернемось до нашої теми.

І тут треба мати на увазі одну дуже важливу особливість — той, хто виграв вибори, і той, хто їх програв, — є президентами, в такому випадку, один — п’ятий, другий — шостий.

І за одним, який виграв вибори, — мільйони прихильників, і за другим, який програв, — теж мільйони таких самих прихильників, але трохи менше, ніж у переможця. Як переконати прихильників і одного, і другого — що кримінальне переслідування переможеного — це не акт політичної розправи над опонентом, а справедлива кара за вчинене.

Хто має розслідувати і який суд здійснить правосуддя, але не замовне, а таке, яке буде визнане українським народом і у всьому світі. Чи є у нас суспільна довіра до тих, хто має оцінити діяльність президента, який програв вибори, і чи будуть ці оцінки справедливими? Я не беру до уваги четвертого президента — йому вирок виніс народ та історія.

У 1919 році відповідно до Версальського мирного договору кайзер Вільгельм був оголошений винуватцем Першої світової війни і підлягав суду Міжнародного трибуналу. Усі 27 країн, які підписали цей договір, передбачили спеціальну главу, в якій був визначений правовий механізм забезпечення Вільгельму права на захист, а Спеціальний трибунал повинен був забезпечити обвинуваченому відповідні правові гарантії.

В серпні 1945 року країни-переможці у Другій світовій війні підписали у Лондоні угоду про створення Міжнародного військового трибуналу, який увійшов у історію, як Нюрнберзький процес.

Важливою особливістю і цього процесу було неухильне забезпечення обвинуваченим права на захист.

Попри виключну тяжкість пред’явлених їм обвинувачень — усім обвинуваченим були гарантовані і реально забезпечені права на захист.

Хто цікавиться, може знайти інформацію про те, як німецький народ оцінював сам факт цього суду — 78% опитаних німців підтримали судовий процес і вважали, що суд в Нюрнберзі був законним і проводився відповідно до норм права, а його вирок був справедливим. Без гарантованого права на захист обвинуваченим, цей вирок не був би визнаний не тільки німецьким народом, але й у всьому світі.

Отже, який би процес не започатковувався переможцями, без гарантованого права на захист ці процеси ніколи б не були визнані як справедливі і не увійшли б у міжнародне право. Вже пройшло багато десятиліть від тих подій, багато що у світі змінилося, з’явилась на карті світу і наша незалежна країна. Зараз на перший план виходять не політичні пріоритети, а верховенство права і загальнолюдські цінності.

Таким чином, у нас є можливість запровадити і поширити в сучасну українську правову систему випробувані світовою практикою принципи і норми.

Я не за те, щоб створювати якісь міжнародні суди чи трибунали, щоб судити колишніх президентів, а за те, щоб це не перетворювалось у політичну розправу. У всякому разі, значна частина українського народу буде так вважати і вважає.

А що робити?

Як бути з конституційними приписами про рівність усіх перед законом?

Відповідь на це складне питання — все-таки не у площині права, а політики.

Впевнений, що рано чи пізно в Україні буде такий президент, який покладе цьому край, хочеться сподіватись на те, що це буде шостий президент.

Але який вихід?

На мій погляд, найкращим вирішенням цієї складної політико-юридичної проблеми є внесення змін до чинного законодавства.

Відповідно до них встановити, що президент, повноваження якого припинені, може бути притягнутий до відповідальності за свою діяльність на посту президента лише через десять років з дня офіційного припинення повноважень. Вийняток може бути лише один — державна зрада! Такі зміни зроблять іншою політичну ситуацію у країні і стануть реальною гарантією забезпечення президенту права на захист. Для того, щоб оцінити роботу президента, його дії і рішення, потрібен об’єктивний і справедливий підхід. Тут не повинно бути політичної доцільності і залежності від виборчого процесу.

Головне в цьому випадку — президент, який переміг на виборах, не зможе використати правову систему держави для політичної розправи з опонентом.

Десять років — це достатній час для оцінки діяльності президента, повноваження якого припинені, за цей час в політичному житті країни багато що зміниться. А якщо будуть встановлені ознаки вчинення президентом кримінального злочину, то ніяких обмежень для притягнення його до відповідальності не буде. І це вже не політичне переслідування, а звичайний кримінальний процес.

Можливо, президент Зеленський зробить такий крок?