Володимир Олександрович - лише для дипломатичного етикету, а для усіх – просто Вовочка

Здавалося б, що Зеленський, як президент, мав стати професійнішим за ці два роки. Хотілося б сказати пафосно: Зеленський став сильнішим, а ось інститут президента значно ослаб. Але все це не так. Інститут президента дійсно ослаб. Він повністю десакралізований. Середній палець йому тепер будуть показувати усі, кому не ліньки. І він уже лише для дипломатичного етикету Володимир Олександрович. А для усіх — просто Вовочка.

В десакралізацію президентства, як державного інституту, Зеленський вклав душу. Від банального «тепер кожен президент» до помітної геть усім некомпетентності і невігластва.
А для експертного середовища ще й хрестоматійне: «гірше дурака — лише дурак з ініціативою».

Читайте також: Президент не виконав власних зобов'язань щодо боротьби з корупцією: опитування українців

Тепер президент — це несерйозно.

А ось чому сам Зеленський не порозумнішав?

Ну, можливо, він і почав щось розуміти в державному управлінні. Як ходять папери. Які регламенти і процедури. Хто кому Рабіновіч, корочє.

Але він залишився невиліковним нулем в комунікаціях. Ну добре, спочатку Трампу хвастнув про «мій прокурор на 100%». То про Меркель некрасиво. То іще там щось. Але ж уже через два роки: «чому ми досі не в НАТО?». Колись в армію приходив 18-річний хлопчик, а за два роки до мамки вже вертався матьорий дємбєль.

Виклики швидко вчать.

А тут, що два роки тому, що зараз — хлопчик, який свій страх і невміння ховає за напускною наглістю, намагаючись усіх вишикувати і принизити. Його легко ловити на аплодисменти і лестощі.

Нарцисизм невиліковний. Він вже не подорослішає і не навчиться.

Читайте також: На тлі криз Зеленський… хвалився досягненнями

Як кажуть психологи: якщо у 16-річного юнака є комплекс соціального статусу — це нормально. А якщо у 30-річного мужчини — це вже клініка.

А тут 42 роки, а він все хоче усім розказати, що він не лох.

І якраз після цього усі про це і думають. Він навчився спілкуванню: він на сцені — і всі аплодують. А обличчям до обличчя — у нього не йде.

А лідер, який не може комунікувати всередині (з колективом чи країною) і зовні — тільки підставлятиме. Не себе — нас. І країну.

І найгірше, що він цього не зрозуміє. І хоче залишитися з нами ще.

А це ще плюс п’ять років біди.

Не допустити. Важливо.

Джерело