Пішов восьмий сезон президента Зеленського…

Чи справдилися ці надії, на здійснення яких обставини замість п’яти років відводять нинішньому керманичу нашої держави уже сім сезонів? Відповіді будуть такими ж полярними, як і у далекому 2019-му. Одні українці від Зеленського досі в ейфорії, інші - у глибокому розпачі, і їх стало відчутно більше…

Посади для свояків

Я не голосував за Зеленського. Але мені запам’яталися багато його афористичних фраз (на білбордах, по телевізору, на стадіоні). Для прикладу взяти ось ці слова з передвиборчої програми — про те, що підставою призначення на посаду у команді Зеленського будуть «розум, освіта, талант і совість, а не те, що разом хрестили дітей».

Як, м’яко кажучи, іронічно сприймається ця обіцянка сьогодні! Саме кумівство, непотизм стали характерною рисою роботи на Банковій. З перших днів ЗЕ-президентства крісла у державних кабінетах, біля парламентських пультів стали займати не професіонали, а зазвичай випадкові люди: однокласники Зеленського, родичі родичів, сусіди по під'їзду, друзі-гумористи… Після того, як багато з них скомпрометували себе, їм давали змогу уникнути відповідальності та знаходили для них нові посади. У тому числі, у закордонних дипустановах.

Та найгірше, що Зеленський привів у державні інституції чимало колаборантів, шпигунів, українофобів, крадіїв, хабарників. Чого лише варте призначення у СБУ друга дитинства «найчеснішого» Баканова, за керівництва якого ця спецслужба і сам Баканов загрузли у поборах (згадайте його із керівником Управління внутрішньої безпеки СБУ Наумовим передвоєнний вояж за кордон на джипах, забитих валютою). Найприкріше — у головній спецслужбі країни було засилля державних зрадників, які працювали на ворога. При Баканову СБУ була ще й такою собі політичною жандармерією, яка діяла за дзвінком з ОПУ…

2020 року Комітет виборців повідомляв: «Упродовж першого року президентства Зеленського понад 30 осіб, які раніше працювали в структурах „Студії Квартал 95“, в її дочірніх організаціях, надавали послуги компанії, співпрацювали із Зеленським на професійній основі, були знайомими, друзями, родичами Зеленського чи його оточення, отримали державні посади». За інформацією програми «Схеми», щонайменше 15 нардепів із «президентської» фракції «Слуга народу» взяли собі у помічники батьків, братів, дружин, чоловіків. Дехто виписував родичам премії з держбюджету та підвищені зарплати. Свого часу «Високий Замок» писав, що навіть тесть Зеленського, Володимир Кияшко, напросився у помічники до одного з парламентаріїв-«слуг»…

Нещодавно «Українська правда» опублікувала сенсаційне фото з хрестин однієї з доньок ексвіцепрем'єра Олексія Чернишова, який нині є клієнтом НАБУ-САП. Кумами урядовця, який геть чисто дискредитував себе корупційними оборудками, стали… дружина президента і донедавна його права рука — «сірий кардинал» Андрій Єрмак.

Щодо останнього. Після того, як у пресі з’явилися матеріали про причетність керівника президентської канцелярії до незаконних дій (на це вказують проведені обшуки), Зеленський звільнив його. Але, за даними медіа, і далі таємно зустрічається, радиться з ним. Єрмаку дали змогу зберегти вагу і вплив у суспільстві на важливі процеси. Нині Єрмак очолює при Національній асоціації адвокатів Комітет з питань захисту постраждалих від збройної агресії проти України, компенсаційних механізмів та євроінтеграційного правового забезпечення відновлення. Як звучить!

То що ви там говорили про кумівство, Володимире Олександровичу?

«Бо не втік…»

Коли заходить мова про Зеленського, від його прихильників доводиться чути набір «залізних аргументів» про успішність «зеленого» президента: диджиталізація, скасування депутатської недоторканості, нульове декларування, запровадження різних видів соціальної підтримки… Ставлять йому у заслугу те, що на початку повномасштабного вторгнення… не втік з країни. Що мотається по світу, «вибиваючи» зброю для ЗСУ, заради цього дозволяє собі навіть посперечатися із самим президентом США Дональдом Трампом…

Українці, що повірили Зеленському, чекали від його президентства набагато більшого. Сподівалися, що забезпечить міцну оборону наших рубежів, а не дасть дивну команду на їх розмінування, внаслідок чого так швидко було окуповано південь, захоплено Маріуполь, Херсон.

Вірили, що державні кошти Зеленський вкладатиме найперше у забезпечення Збройних сил, в їхню ракетну міць, і що безпека буде більшим пріоритетом, ніж асфальт. Думали, що Зеленський прислухатиметься до думки своїх бойових генералів, до попереджень американської розвідки, які називали конкретні дати і показували карти ворожих наступів. Замість цього Зеленський радив співвітчизникам готуватися до травневих шашликів, а інформацію партнерів про підготовку російської навали називав ворожою ІПСО, яка, мовляв, б'є по бюджету країни…
Наслідки короткозорості президента видно сьогодні на карті України, значна частина якої позначена червоним кольором російської окупації.

Політичний експерт Віталій Портников якось підсумовував: рішення напасти на Україну у путіна остаточно визріло після результатів президентських і парламентських виборів 2019-го. Гасла «какая разніца», «домовитися посередині», «посмотрєть путіну в глаза» дали господарю кремля підстави вважати, що українці із хлібом і сіллю приймуть російські війська. Саме тому прислав своїх вояків із парадною формою. Був упевнений, що переважна більшість українців не опиратиметься йому. На Зеленському велика відповідальність за ці його гасла — бо вони розмивали українську ідентичність. А це було на руку путіну. Бо такий народ легко підкорити.

Зеленський готовий був іти на компроміс, на початках президентства намагався переконувати людей, що з російським президентом треба домовитися. Цього йому не дозволила активна, «майданівська» меншість українців, оті 24,45%, які у квітні 2019 року проголосували за Петра Порошенка. Її представники не дозволили підписати фактичну капітуляцію перед путіним у Парижі, ні згодом після повномасштабного вторгнення — у Стамбулі…

«Міндічґейт» та «двушка на москву»

Ще одним «коньком», завдяки якому Зеленський сім років тому забезпечив собі перемогу, була обіцянка скрутити голову корупційній гідрі. Він чи не на кожному кроці згадував про «свинарчуків», «роттердам» часів Порошенка, натомість за свого правління допустив нечуваний розмах корупції. Головними фігурантами цих злодіянь були близькі друзі президента — співвласник «Кварталу» міндіч з компанією, цей мафіозний клан, який «доїв» мільйони доларів з «Енергоатому», беручи відкати, незаконно впливав на призначення у державних структурах. «Двушку» із цих сум (тобто два мільйони доларів), судячи із аудіозаписів НАБУ, передавали у москву… «Міндічґейт» став потрясінням для України. Але, схоже, не для її президента.

У цих та інших оборудках чи не першу скрипку грав найбільш наближений до президента (після Єрмака) колишній перший віцепрем'єр Чернишов, який перебуває під слідством. Зеленський патронував цього чиновника, створював для свого кума посади (як-от — міністр національної єдності). А коли детективи взяли Чернишова за шкірку, відмовчувався.
Зрештою, так само вчинив він і в історії із заступником керівника Офісу президента ростиславом шурмою. Йому інкримінують величезні зловживання з бюджетними коштами, якими накачували родинний бізнес шурмів на тимчасово окупованих територіях.

Ставлення Володимира Зеленського до теми корупції чи не найпромовистіше засвідчує розгорнута торік під керівництвом Єрмака цинічна кампанія з дискредитації НАБУ і САП, спроба обмежити їхні повноваження, взяти під контроль. Президент так квапився розправитися з антикорупційними органами, що невідкладно підписав ухвалений його монобільшістю законопроєкт, який брав ці структури під ніготь. Така політика суперечила передвиборним гаслам Зеленського про безкомпромісну боротьбу з корупцією, різко загальмувала наші євроінтеграційні процеси, зупинила надання нам міжнародних фінансових допомог. А найгірше — похитнула довіру до нас.

Якби такий негативний «бекґраунд» мав хтось із європейських політиків, під тиском громадянського суспільства давно змушений був би подати у відставку. Але нинішні військові реалії, вінегрет драматичних подій у світі перекривають внутрішні зашквари…

Санкції для політичного опонента

При Зеленському в Україні все частіше проявляються ознаки авторитарного правління. Доказ цього — підім'ятий під президентську канцелярію парламент, який втратив суб'єктність, роль балансу і противаги у системі влади. Дійшло до того, що керівника уряду, якого за законом має визначати Верховна Рада, спочатку рекомендував депутатам (читай — нав’язував) президент. Міністрів, як колоду карт, тасують саме на Банковій, а нардепи навіть не знають прізвищ міністрів, за яких голосують…

Зеленський порушує свої обов’язки, коли роками не підписує закони. Коли ігнорує фактичну відсутність парламентської більшості і не розпускає ВР, як зробив це 2019-го. Коли державними інструментами веде приватну війну з незалежними антикорупційними структурами і політичними опонентами. Зокрема, викидаючи з цифрового мовлення незалежні від влади телеканали…

Великого розголосу у світі набуло безпідставне накладення жорстких санкцій на п’ятого президента Порошенка. Коли той оскаржив їх у Верховному суді, Банкова не змогла обґрунтувати підстави для таких рішень. А щоб відтермінувати потенційно виправдальний вердикт Феміди для лідера «Європейської Солідарності», у різний спосіб паралізує роботу суду. Справу про таке кричуще знущання з права терміново взяв до розгляду Європейський суд з прав людини.

Не визнає помилок

Коли Зеленський заявив про своє бажання балотуватися у президенти, неозброєним оком було видно, що він до цієї місії не готовий. Ні професійно, ні ментально. Він не орієнтувався у політиці, не знав елементарних речей. Скажімо, вважав, що передвиборча обіцянка платити вчителям по 4 тисячі доларів місячної зарплатні - цілком реальна… Ще під час дебатів на стадіоні Порошенко попереджав, до яких важких наслідків це може призвести. І, на жаль, мав рацію.

Суворе президентське життя дещо підправило орієнтири Зеленського, багато чого його навчило. Він змінився. Наростив політичні м’язи. Але за сім років свого п’ятирічного президентського терміну, як на мене, не став справжнім державним діячем. Він не терпить критики, ніколи не визнає своїх помилок. А головне — видно, що він закохався у владу. І, попри те, що обіцяв балотуватися лише на один термін (знову — махровий популізм), схоже, буде двома руками чіплятися за своє насиджене президентське крісло.