Передплатити

Захід не повинен стати колективним Чемберленом

Зустріч міністрів закордонних справ країн НАТО у латвійській столиці може стати поворотним моментом для європейського континенту та євроатлантичної безпеки


Вже той факт, що учасники зустрічі обговорюють можливий напад Росії на Україну та гібридну війну Путіна і Лукашенка на кордонах ЄС, а також запрошення для участі у переговорах міністрів закордонних справ України та Грузії, свідчить про розуміння викликів, які зараз стоять перед цивілізованим світом у зв'язку із небувалою активністю авторитарних режимів.

Інше питання — як НАТО зможе відповісти на ці виклики? Чи надасть дієву підтримку Україні та іншим країнам, які стали форпостом цивілізованого світу у боротьбі зі спробами відродити «імперію зла», або обмежиться заявами про серйозну стурбованість і нагадуванням про те, що американські чи британські солдати не вмиратимуть за Україну.

Не будуть та й не будуть. Якщо такі заяви прозвучать, якщо Кремлю дадуть зрозуміти, що не захищатимуть Україну, це стане справжнім запрошенням до вторгнення. Але якщо Україна впаде, події почнуть розвиватися із неймовірною швидкістю. І це демонструє якраз гібридна війна, розв'язана Лукашенком за вказівкою Путіна біля кордонів Польщі, Литви та Латвії. Адже це вже не звична «сіра зона», це вже справжнісінький Євросоюз. І НАТО також. То що, за Польщу чи Латвію американські та британські солдати теж не вмиратимуть?

Будуть. Просто у набагато більшій кількості, ніж у випадку з Україною. Тому що, якщо нападу на Україну вдасться запобігти, це означатиме переведення конфлікту у політичну та економічну площину і демонстрацію того, що Захід може постояти за себе та своїх союзників у протистоянні зі злом. І тоді можна буде зосередитися на зусиллях, які рано чи пізно призведуть до політичного та економічного краху російського режиму і запуску процесів демократизації Росії. А якщо ні — це ще більшою мірою посилить тенденції до відновлення радянської імперії. Тим більше, що старіючому корумпованому Путіну нічого більше запропонувати росіянам, окрім як нагадати про привид кривавого монстра.

Але радянська імперія — це не тільки території, які Росія окупувала 1920 року. Це ще й території, які СРСР окупував 1940 року. Це території, окуповані після 1945 року, коли сталінський чобіт замінив гітлерівський майже на половині європейського континенту. І чому б Путіну не намагатись відновити зону впливу, дестабілізувати Балтію та Польщу, посилити вплив своєї політичної агентури в Угорщині, Чехії та Словаччині? І так, у цій ситуації ЄС стане схожим на ковдру, а з НАТО витікатиме інформація прямо на Луб'янку — навіть і без будь-якої війни.

Путін з його дикими амбіціями — загроза не лише Україні, але людству та людяності. І якщо не зупинити його сьогодні, вже завтра світ зануриться у справжні та «гібридні» війни, а Байден, Джонсон, Макрон та інші залишаться у кривавій історії ХХІ століття з репутацією колективного Чемберлена.

Джерело