"Лагідну українізацію" треба проводити настирливіше

У тому числі — персони, наділені великою владою. Дехто з них, перебуваючи на державній службі, у муніципальних кабінетах, а також за прилавком, у квитковій касі, біля барної стійки, вперто послуговується «велікім, могучім». А коли їм делікатно нагадують про норму закону, щось верзуть про порушення прав людини…

Кілька днів тому голову парламентської фракції «Слуга народу» Давида Арахамію запитали, якою мовою він спілкується із президентом Володимиром Зеленським. Той ухильно відповів щось на кшталт «як коли, як вийде». І всі розуміють, що перша особа у державі і його «смотрящий» у Верховній Раді віддають перевагу, як колись казали, «общєпонятному язику».

Таку ж мовну політику культивують деякі шеф-редактори, чиї інтернет-видання претендують на роль провідних. Інформацію викладають на порталах російською, а опцію «українська мова» користувачі змушені довго шукати у лабіринтах стартової сторінки.

Буває, що серед кнопок вибору мови тексту українську розміщено на останній позиції — після російської і англійської. Цим видавцям плювати на те, що у законі «Про забезпечення функціонування української мови як державної» чорним по білому написано: на вітчизняних сайтах державну мову слід використовувати за замовчуванням. Тобто як основну, а не другорядну, автоматично.

Відчувається, що і робочою мовою редакцій цих видань є російська. Готові тексти журналісти пропускають через Google-перекладач, а потім виданий ним — зазвичай неякісний продукт — пропонують читачам. Особливо прикро, коли слова, які у російському варіанті мають кілька українських відповідників, електроніка спотворює, а автори навіть не пробують перечитати і виправити матеріал. Таким безвідповідальним ставленням дискредитують державну мову, роблять з неї посміховисько.

Добре, що, крім Уповноваженого із захисту державної мови, в її оборону стають політики, науковці, громадські активісти. Для прикладу, скільки шлагбаумів перед мовою зруйнував львів'янин Святослав Літинський. Завдяки йому українською пишуть інструкції, державна мова прописується у торгових марках, банкоматах, на чеках, в інструкціях. Хоча і тут спостерігається саботаж.

Автор цих рядків помітив, що російською «за замовчуванням обслуговує клієнтів банкомат державного «ПриватБанку» біля ринку «Привокзальний» у Львові. Російська є традиційною для столичних операторів більшості відомих банків та інтернет-магазинів, для пресслужб нардепів і міністрів. Якщо їм звертають увагу, на українську переходять зі скреготом зубів, із ненавистю…

Коли чую виправдання про те, що вивчити державну українську мову і розмовляти нею комусь заважає відсутність відповідного оточення, згадую їм грузинів Георгія Гонгадзе, Вахтанга Кіпіані, мого покійного колегу Омара Узарашвілі. А також — росіянина, ведучого телепрограми «Говорить Україна» Олексія Суханова, громадського діяча — єврея Йосифа Зісельса. А ще — кримських татар Рефата Чубарова, Ахтема Сеітаблаєва, Джамалу, Аліма Алієва. Усі вони, люди різних національностей, з повагою ставляться до української державної мови, із задоволенням спілкуються нею. Це робить у тимчасово окупованому Криму і недавно заарештований російськими спецслужбами заступник Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял. Із тюрми на волю, до своїх соратників у Києві, він написав проникливого листа — і зробив це державною українською мовою. Восьмирічна ізоляція від України, путінські репресії не змусили його забути «солов'їну».

Візьміть це до уваги ті, кому серед нас, тих, що живуть під мирним небом, державна українська мова «как-то в тягость»…