Якби ми мали українізований схід, війни б там не було

На цьому відео мені 16.

Я — випускниця однієї з кращих шкіл країни фізико-математичної Запорізької гімназії 28. Половина моїх однокласників на момент випускного вже студенти престижних технічних вузів. Третина — московських вузів. Школа дала мені знання, які я ще кілька років використовувала в університеті.

Вміння структурно мислити і знання мов, відчуття себе як особистості, це те, за що я вдячна вчителям і директору, який розізлиться, коли прочитає цей пост.

Але мова не про це. Хоча я не даремно зробила такий вступ.

Української у школі не було. Від слова зовсім. На випускному святі директор гімназії сказав зворушливий текст, а потім ледь стримуючи сльози оголосив, що олімпіадниця Лєра отримає премію за перемогу на республіканській Олімпіаді в розмірі 600 гривень, замість 5 тисяч. Бо міські освітні відділи влади не підтримують російськомовні школи, «ущємляють» їх за мовною ознакою.

Слова директора викличуть обурення актового залу, заповненого випускниками і їхніми батьками з підтекстом «обоже як так можна, ущємлять рускоязичних».

Я — серед них. Зізнаюся чесно. Мені і в голову ніколи не приходила відповідь на запитання: навіщо ця мова. Куди її намазувати і що вона міняє. Всмислє, па-укрАінскі?©…

На цих кадрах я читаю вірш. Читаю з папірця, виданого мені класною керівницею Валентиною Василівною. Якогось біса у 2001 році, коли Україна була вже 10 років як незалежною, я читаю вірш російською мовою з наступними блять рядками:

«Учітєлямі славіцца Расія… Нє стоіт забивать учітєлєй…», я не знаю!!!

Не питайте чому я не обурилася у 16. Чому не спитала вчителя, якого дідька вірш про Росію у школі, в центрі колиски козацького краю… Не питайте, я не знаю чому. Тоді мене це не хвилювало. Я виросла у місті, де це не мало значення. Від слова: зовсім. Бо #какаяразніца і навіщо ця хохляцька мова.

Зараз мені 37. Оточення, в якому я перебувала у Києві з 2003, мої вчителі в університеті, згодом на той момент чоловік, друзі, революція, зробили з мене ту, якою я є зараз. Якби я лишилася у своєму русифікованому місті, навряд би я зараз писала цей текст і була такою якою є.

17 років я думаю українською, кохаю українською, щелепа вже із зусиллям промовляє російські числівники у Вечер с Яниной Соколовой. Мої діти, мій коханий, мої друзі, навіть мої російськомовні колеги, всі перейшли на українську.

Читайте також: 9 листопада — День української писемності та мови

Я знаю, що мова має значення. Вона формує в тобі чіп, який розподіляє по жилах українську кров, яка ніколи не зробить з тебе зрадника країни, в якій ти народився. Це те, про що говорять «апріорі». Мова — це цінність любити своє.

Мені дуже прикро, що за роки незалежності східні і південні регіони країни не були лагідно українізовані культурно. Левова частка культурно-фестивального бюджету має бути спрямована туди. Це не заради інтертейменту. Це — фактор національної безпеки.

Якби ми мали українізований схід, війни б там не було. Російська шобла була б знищена місцевими. За лічені години.

Ви допускаєте, що квазіреспубліки могли б теоретично статися у Львові, Тернополі, Франику? Навряд. Там живуть люди, які знають ким вони є. І що для них земля, традиції, культура, мова. Українська мова…

Сьогодні день української мови і писемності. Всіх, хто ще не наважився перейти на українську, я закликаю психанути і зробити.
Спочатку буде складно. Особливо, якщо оточення російськомовне і психологічний фактор, слова: нє випєндрівайся, гаварі нормально, змушує відмовитися від задуманого.

Діти. За ними майбутнє. Україномовна дитина сьогодні — це економія бюджету на оборонку завтра. Говоріть з дітьми українською. Повірте, ідентифікація — це шлях до розвитку. Стирання символів ідентичності — шлях до забуття.

Зі святом, друзі!

І Міністерство освіти і науки України та Міністерство культури та інформаційної політики України порада: займіться східними і південними регіонами. Привозьте звідти дітей на екскурсії до Києва, Львова, Ужгорода. Зробіть системну програму для учнів старших класів, коли б вони раз на рік бачили, що таке Україна і чому говорити українською — це круто!

Слава Україні і нашій чудовій мові.

Джерело