Передплатити Підтримати

Гра із шаленими ставками. Як афганські події змінять світ

Це не просто перемога талібів. Це історія успіху, що швидко розійшлася мусульманським світом. Що буде далі?

Поширене цими днями питання — чи не бачили США, куди йдуть їхні гроші в Афганістані, які, зрештою, нічого не змінили у цій країні. Американці на 100% бачили, куди вони вкладають гроші своїх платників податків. Це — питання оцінки національних інтересів. Зараз національні інтереси і бачення змінилися. Найближчим часом ви побачите ще декілька рішень США, які будуть змінювати зрозумілу для нас парадигму.

Щодо закидів про зраду американців своїм афганським союзникам — це не питання зради. Питання в тому, що і у Вашингтоні багато років чомусь (мабуть, в рамках зовнішньо- чи внутрішньополітичної коректності) не готові були визнати факти, про які говорили прямим текстом. Я дуже добре пам’ятаю, як на афганських конференціях, у яких я брав участь як міністр закордонних справ, говорили про ендемічну корупцію в Афганістані, про недостатній рівень підготовки, про дуже низьку мораль. Але американська присутність та вливання грошей у країну тривала. І нарешті Байден вирішив це припинити. Зараз це непроста для нього ситуація. В тому числі, і з точки зору політичної довіри до нього.

Читайте також: Втеча з Афганістану

Не думаю, що американці очікували на такий супершвидкий розвиток. Хоча очевидно, що всі сценарії прораховували. У них достатньо людей, які дуже точно і тонко розуміють геополітичну ситуацію довкола Афганістану. Оцінка того, на що ж за весь цей час американці витратили трильйони доларів, має бути досить тверезою і жорсткою.

Не виключаю, що зараз Сенат проведе слухання, і це буде важлива частина розуміння, а що робити навколо Афганістану. Це питання стосується не тільки грошей, а й великої кількості американських життів. Буде дуже прискіпливий аналіз.

Чому за ці гроші не змогли збудувати нову державу в Афганістані? Бо була ставка не на побудову справжніх інституцій, а на можливість простіше керувати ситуацією. І це — типова помилка. Простіше керувати ситуацією, простіше на неї впливати, але в середньостроковій і довгостроковій перспективі це, звичайно, не працює.

Я абсолютно не схильний проводити паралелі між Афганістаном і Україною. Їх майже немає. Але якщо цінностей як бази немає, то картковий будиночок обов’язково колись впаде. Деякі висловлюються за американську військову присутність в Україні. Але питання в тому, яка саме присутність. Якщо йдеться про союзництво, тобто американські війська працюють з нами і роблять з нас східний фланг НАТО, то це — зовсім інша історія, і про неї потрібно говорити. Я — великий фанат розташування американських підрозділів і американської інфраструктури на території України. Але уникнути при цьому афганського сценарію можна тільки шляхом справжнього союзництва: коли один — за всіх, і всі — за одного. І коли американці (а вони дуже добре розуміють різницю між Україною і Афганістаном) реально вкладаються в цю історію, а не намагаються нас використовувати. І це вже — наша справа. Коли ми постійно на когось сподіваємося — на США, на дядю Джо, то воно не працює. Працює тільки справжня довіра, а довіряють тільки надійному і сильному союзнику.

США створили мегапроблему для Китаю та Росії згортанням такої військової підтримки, і почалася принципово нова гра із шаленими ставкам. Не думаю, що будуть спроби після Великобританії, СРСР та США контролювати цю країну. З точністю до навпаки. Будуть спроби нових альянсів у мусульманському світі: таліби, Катар, Туреччина плюс ще декілька ключових гравців. Можуть бути принципово нові коаліції, і ці альянси принципово відрізнятимуться, оскільки тут є дуже різний національний елемент — турецький, арабський, пуштунський. І це призведе до абсолютно іншого впливу мусульманського світу, якщо, звичайно, вдасться цю динаміку зберегти. А так видається.

І я не виключаю, що будуть нові сплески починаючи від Палестини і закінчуючи регіоном Сахель. Це не просто перемога талібів. Це історія успіху, що швидко розійшлася мусульманським світом. Це певною мірою перезавантажить мусульманський світ, дасть йому нову впевненість, і створить нового гравця, який, з одного боку, стримуватиме Китай, а з іншого боку — це виклик для країн Середньої Азії, що межують з Росією.

Але ми маємо розуміти, що у таких, навіть спрощених геополітичних картинах — США проти Китаю, демократії проти автократій, зараз є абсолютно інший чинник — мусульманський. Він дуже різнорідний всередині, але здатен генерувати абсолютно іншу емоцію, ніж раніше. І це виклик для нас усіх, з яким ми теж маємо рахуватися і розуміти.

Щодо реакції Росії у цій ситуації. Подивимося, яку стратегію вибере Путін. Він може переключити більше сил на Центральну Азію і взагалі на Азію. А може зіграти в асиметричну гру, щоб збалансувати мусульманський сплеск в Татарстані і на Північному Кавказі, і піти в більш жорстку тактику з нами. Він вже неодноразово доводив, що асиметрична тактика — його сильна сторона. І тому нам розслаблятися аж ніяк не потрібно. Путіну потрібно підняти ставки також всередині Росії. Без знакових кроків перед виборами у Держдуму важко очікувати, що в Росії ситуацію можна тримати в тому ключі, як хоче російське керівництво і російські еліти. Тому я не виключаю сплесків як гібридної, так і військової активності з боку Росії найближчим часом.

Джерело