Передплата 2024 «Добре здоров’я»

Час негідників

Електоральним ядром "зеленого виборця" реально став антимайдан

Коли два роки тому «просвітлені» адепти Зе! розповідали всьому світові, а, перш за все, собі про «електоральну революцію», то ніхто не зауважив однієї деталі. Кожна революція фактично здіймає з дна шумовиння і намул. І лише у випадку притомного політичного керівництва, цю гидь можна стримувати, принаймні пробувати осідлати. Але ж «слуги» і їхній лідер навіть не намагалися видавати зі себе притомних, навпаки, — на їхню думку (якщо, звісно, така існує у природі), важливо було максимально ідентифікувати себе з інфантильним, неперебірливим і лінивим виборцем, мімікрувати під колір шумовиння, стати для обивателя «своїми хлопцями».

Електоральним ядром «зеленого виборця» реально став антимайдан, — збіговисько негідників, звезене «регіоналами» у Маріїнський парк столиці, охоче до дармових харчів, алкоголю і російської попси. Програвши, ці особи зачаїлися до пори до часу, і свій криворізький хлопець став для них реальним втіленням реваншу. Тим паче, що новий господар Банкової й не приховував своєї прихильності до ексрегіоналів, потихеньку, а відтак, — відверто, — залучав їх до влади, даючи можливості і ресурс відігратися за Революцію Гідності.

Тож корінь проблеми — не у популізмі неосвічених, випадкових людей, що потрапили у настроєвий мейнстрім більшості, а у ментальних розбіжностях антагоністів — самодостатніх, патріотично налаштованих громадян, із загостреним почуттям справедливості, гідності і байдужої, «какайразнічной» маси обивателів, для якої гідність — поняття незрозуміле, розмите і чуже. Зрештою, як і державницький інтерес, — чи можна чекати, що ним перейматиметься легковірна, із загостреним патерналістським інтересом особа, якій винні всі довкола? Окрім, звісно, кумира. Адже, як зауважив колись британський журналіст Нік Кент, «ми живемо в епоху безвір'я: будь-яка „зірка“ нині — своєрідний сурогат Бога, яким всі намагаються хоч ненадовго заповнити духовну порожнечу».

Читайте також: Зашкварні депутати

І не слід дивуватися, що поведінкові, ментальні риси негідників, які, так би мовити, «заходять» на внутрішньополітичному полі, гарант, відповідальний за міжнародний курс держави, переносить на увесь світ. Тому й останнім часом бачимо феєрверк скандалів, несумісних з дипломатичними стандартами і зовсім непридатних для стосунків між доброзичливими партнерами.

Некоректні, щоб не сказати, недоречні запитання до Байдена «чому ми досі не в НАТО?» цілком корелюються з обивательським невдоволенням витратами на війну з Росією чи ціною докторської ковбаси. Підлітковий шантаж з «китайським вектором» виглядає карикатурно. Гучні волання про зраду США і Німеччини у справі «Північного потоку 2» доволі сумлінно маскують фактичну відсутність національної стратегії у цьому питанні і яловість української дипломатії. Не можна ж звинувачувати чужих лідерів у тому, з чим навіть не прагнув впоратися ти сам. Якщо країна, точніше її керівництво, робить усе для того, аби власноруч зруйнувати енергетичний (та що там енергетичний, — політичний!) суверенітет, то чи варто очікувати, що ним перейматиметься хтось збоку? Якщо Байден і мав певні надії на свого, наразі телефонного співрозмовника у Києві, то, мабуть, Ангела Меркель, побесідувавши із Зеленським віч-на-віч, відтак розповіла американському президентові, що йому доведеться терпіти безпомічне белькотіння невігласа, який гонорово упевнив себе, що він найхитріший у світі…

Узагалі треба мати неймовірний «талант», щоб за якихось два роки побити горшки з ледь не усім світом. Минулотижневий грузинський сором для українців тепер, мабуть, стане аналогом «іспанського сорому», позаяк у медійному просторі «хітом сезону» стали залаштункові подробиці цієї «історичної поїздки» «найвидатнішого лідера».

Не варто дивуватися. Все укладається у «таємний», з точки зору «лідера» і його кліки, але насправді — очевидний план. Ретельно руйнуючи інституційність держави всередині (тепер на черзі Верховний суд, який відмовився легітимізувати «укази» Зе!), виставляючи Україну на посміховисько перед світовою спільнотою й особливо — союзниками з антимосковської коаліції, Зеленський фактично втілює марення Януковича з повернення України в орбіту Москви. Він танцює на пеньках «вічно легітимного», вважаючи, що суспільство цього разу, розуміючи ціну Майданів, проковтне його витівки.

Але ні. Час негідників мине і ми побачимо це зовсім швидко. Перші «чорні лебеді» вже кружляють над Банковою. І вони, — не із заморських виріїв, а свої, рідні…

Ігор Гулик для «ВЗ»

Схожі новини