«Кузькіна мать» повертається

Сьогодні Західним Берліном виступає Україна, бо, як і у 1961 році, Москва вважає, що через таку «дрібницю» США не нава­жаться розв’язати ядерну війну.

Після Карибської кризи 1962 року Микита Хрущов просидів у своєму кріслі два роки. Його скинули з посади першого секрета­ря ЦК КПРС у 1964-му не в останню чергу тому, що його партійна еліта, натерпівшись страху від можливого ядерного удару по Мо­скві, воліла бачити очільником держави людину менш схильну до блефу та авантюр.

Розгортання Росією двох військових груп чисельністю 110 ти­сяч військовослужбовців вздовж кордонів з Україною є демон­стративною підготовкою до вторгнення. Точніше, до створення умов для шантажу українського уряду. Після повного розгортання військ неминуче буде ультиматум Україні. І вже у разі невиконан­ня якого може статися вторгнення російських військ.

Самі по собі ці два угруповання російських військ є недостат­німи, щоб подолати українську оборону, бо відстань для пере­кидання військ від одного угруповання до іншого становить для російських військ 1000 км, а для захисників українських кордонів тільки 500 км. Але де гарантія, що Росія не застосує авіацію або ракетні війська?

«Маршал» Давид Арахамія з фракції «Слуга народу» точно знає, що вторгнення не буде. Цікаво, куди він сховає свій язик, коли на ультиматум доведеться відповісти «ні», усвідомлюючи, що за цим настане російська агресія. Якщо Арахамія так впев­нений, що навали не буде, може добряче заробити, придбавши зараз російські облігації і продавши їх, коли все обійдеться… Як повідомляє агентство Блумберг, ціни на російські облігації по­зики впали, бо іноземні кредитори позбавляються цих паперів з втратами для себе. Роблять це через побоювання відключення Росії від міжбанківської системи SWIFT у разі війни з Україною.

Загарбавши Крим у 2014 році, Росія захопила і ексклюзивну морську економічну зону України. А це створює загрозу й румун­ським та нещодавно винайденим турецьким газовим родовищам у Чорному морі.

Росія розраховувала, що їй вдасться відірвати Туреччину від підтримки України та Румунії на Чорному морі тим, що вона тимча­сово не загрожує узбережжю Туреччини. Але Туреччина розуміє, якщо зараз не підтримає Україну та Румунію, наступною жертвою буде вона сама. Ці спільні інтереси України та Туреччини сприяли дружній атмосфері візиту президента України до Туреччини.

Росія була настільки розлючена позицією Туреччини, що вмить ввела проти неї економічні санкції, заборонивши своїм громадя­нам відпочивати на курортах цієї країни. Це дає подвійний ефект: по-перше, залишає валюту в Росії, відтак сповільнює падіння курсу рубля, що покотився вниз. По-друге, туристичній галузі Ту­реччини буде завдано шкоди, бо «русіш турісто» становлять зна­чний відсоток відпочивальників на південному узбережжі Туреч­чини.

Нагадаю, після агресії 2014 року Росія ввела такі ж санкції про­ти Єгипту, заборонивши своїм громадянам відвідувати курорти Червоного моря. Тоді була розлючена тим, що Єгипет купив два вертолітоносці у Франції, які до агресії призначалися для Росії.

Хоч Росія концентрує війська на двох напрямах, більш вірогід­ною є агресія на півдні, тому що зі сходу і півночі нас боронять, крім Збройних сил України, ще й магістральні газогони, по яких Росія відправляє газ до Європи, тому не може піддавати їх ризику пошкодження.

Нинішня концентрація російських військ на українських кордо­нах мусить врешті-решт переконати Захід, насамперед Німеччи­ну та Францію, що для агресії Росії проти України не потрібний жоден Casus Belli. Достатньо її бажання заграбастати родовища, заводи або інше майно.

Тому слід подвоїти зусилля проти введення до експлуатації Північного потоку-2. У першу чергу апелювати до громадської думки Німеччини, уряд якої просуває цей проєкт, незважаючи на теперішні агресивні приготування Путіна. Всім має стати очевид­ним, що введення Потоку-2 до експлуатації означає, по суті, бла­гословення загарбання всієї України Росією.

Тим часом президент США Байден зателефонував Путіну. Це перше їхнє спілкування. Президент США запропонував зустріч Путіну найближчими місяцями на нейтральній території для об­говорення усього комплексу американо-російських відносин. Зрозуміло, у разі російської агресії проти України жодної зустрічі не буде, як, нагадаю, не сталося зустрічі Хрущова з президентом Ейзенхауером у 1960 році через збиття американського літака. У заяві Білого дому наголошується, що США непохитно підтриму­ють територіальну цілісність України.

Але перший сет цього матчу Кремль виграв, бо в очах росій­ського електорату Байден зателефонував саме через кремлівську гру мускулами. Це може обнадіяти кремлівських мрійників, як віден­ська зустріч свого часу обнадіяла Микиту Хрущова, і він вдався до подальших авантюр.

Нам залишається сподіватися, що вдруге історія повторюєть­ся не у вигляді трагедії, а у вигляді фарсу. Бо схильність до аван­тюризму в нинішніх очільників Кремля не менша, ніж у Микити Сергійовича. Але співвідношення сил у небі, на морі і під водою змі­нилося не на користь Кремля. І там це розуміють.