Передплатити Підтримати

Лукашенко та ультиматум. Що чекає на Білорусь

Країна все більше й більше наближається до українського сценарію січня-лютого 2014 року

70-ті дні протистояння завжди мають визначальний характер. Саме зараз стає зрозуміло, як розвиватиметься ситуація — шляхом радикалізації чи шляхом цивілізованого розв’язання конфлікту. Останній тиждень відео- та фотоматеріали з Білорусі нагадують бойові дії: силовики застосовують світло-шумові гранати та вламуються до приватного житла. Тому вже можна сказати, що ситуація набирає радикального характеру та принципово не зможе повернутися до мирного русла.

Білорусь наближається до відкритого конфлікту. І на разі існує два сценарії подальшого розвитку подій:

1) в певний момент в ситуацію втрутиться Росія;

2) демократичні сили перейдуть до відкритого радикального протистояння (із застосуванням сили) з режимом, а це означає — з Москвою.

Минулого разу я зазначав, що перемога протестувальників на тому етапі здатна була відтермінувати конфлікт з Кремлем. Але зараз вже очевидно, що у випадку радикального способу розв’язання ситуації з боку протестувальників конфлікт розпочнеться одразу. Це означає, що Білорусь все більше й більше наближається до українського сценарію січня-лютого 2014 року.

З одного боку, Лукашенко не дасть задній хід, він вже почав застосовувати силу — не тільки дубинки, а й світло-шумові гранати, гумові кулі, військовим віддають накази вламуватися у приватне житло. Всі прекрасно розуміють, що все це за межею дотримання прав людини.

З іншого боку — народний ультиматум, звичайно, підігріває емоції з боку влади, але він вже не дає можливості протестувальникам відступити. На телеграм-каналі NEXTA буквально розписані інструкції — коли і які підприємства виходять на загальнонаціональний страйк. З огляду на те, що влада вже пішла на пряме протистояння на вулиці з використанням силових компонентів, те саме буде застосовано й проти робітників. Це однозначно призведе до кровопролитного протистояння. Країну чекає друга хвиля насилля, якщо за цей час будуть серйозні жертви — Лукашенко просто знесе.

Але важливо інше — як тільки ситуація перейде в пряме протистояння, Росія діятиме за сценарієм подібним до українського. Тези із проведенням референдуму в Гомельській та Вітебській області стануть дуже ймовірним варіантом. Білорусь вже не буде лукашенківською, але як тільки вона стане демократичнішою, Росія шматуватиме її території. Використовуючи ті самі механізми, що діяли в Криму та на Донбасі.

Тези вже давно підготовлені, їх нав’язували останні роки, наприклад: «Витебск — русский город», «Гомель — русский город». Всі прекрасно знають, що в цих регіонах присутні російські війська, які зайшли на колишні місця розташування білоруських військ, переведених у Гродненську та Брестську область.

Цей приблизний сценарій відставатиме від графіка на два-три місяці від українського, але із початком зими такий варіант стане найімовірнішим.

Україна може висловлювати свою позицію і розповідати про свої уроки, але Білорусь має інші базові переконання. Нещодавно Chatham House провів опитування, отримавши дуже промовисті дані — 41,6% білорусів вважає, що Білорусь може існувати як сучасна демократична і цивілізована держава, що знаходиться у рівних стосунках як з Заходом, так і зі Сходом.

А ось що найбільше об'єднує нині Білорусь і що здатне цементувати протест — 66,4% населення Білорусі вимагають люстрації, хоча й не озвучують це прямо. Вони хочуть попрощатися з Лукашенком, як з носієм вчорашньої влади. Це означає, що їхні внутрішні люстраційні вимоги підтримуватимуть протест. І цей ефект протесту проти вчорашньої влади, проти Лукашенка і «лукашенківців» набиратиме обертів. Тобто є відповідь — ми не хочемо Лукашенка, але хочемо рівних відносин як із Заходом, так і зі Сходом.

Це те, що українці, дай Боже, зрозуміли, і це підкреслили й місцеві вибори. Більшість українців розуміють, що з Росією ніяких довгострокових та демократичних перспектив немає. Тому абсолютно домінуючий вибір робиться на користь Заходу. Білорусі цей шлях ще доведеться пройти. І бар'єром є тільки відповідь на питання: «Витебск — русский город? Или все же белорусский?». Як тільки відповідь на це питання сформується — під впливом кровопролиття чи втрати територій — тоді сформується відповідь на питання, чи помилявся білорус чи не помилявся.

Ми повинні допускати теоретичну ймовірність, що в цивілізаційному поясі може існувати держава з подібним статусом. Не варто відкидати цей варіант. Якщо ми не прийняли це як ідеологему, то хто знає, чи здатні це прийняти білоруси, які сьогодні свято переконані, що вони можуть бути у рівних відносинах як із Заходом, так і зі Сходом, хоча досвід України говорить про абсолютно протилежне. Але варто розуміти, що такий статус не може існувати не через те, що цього не хочуть білоруси. Такого статусу ні Білорусі, ні України не хоче Москва.

Опитування свідчать, що ця відповідь у Білорусі поки що не сформована. З одного боку — вона не має бажання розірвати Ташкентський договір, де йдеться про взаємодію у безпекових питаннях з Казахстаном та Росією. З іншого боку — зростає число тих, хто хотів би отримати гарантії від Заходу, тобто йдеться про НАТО. Думки розділилися і щодо кольорів прапору. На сьогодні ситуація така: 38,2% підтримують державність біло-червоних національних кольорів, але ще більше — 42,2% підтримує, щоб залишилося те, що було.

Отже, чому протести мають такий характер? Бо ще залишається віра в те, що Білорусь може стати об'єднуючим містком між Москвою та Брюсселем. Це не співпадає з досвідом України, але давайте не відкидати переконання білорусів та їхню здатність сформулювати іншу відповідь для себе.

Джерело